До причин і наслідків Берестейської унії

Ідея злучення Руської Православної Церкви з Римом обговорювалася у Польсько-Литовській державі в часи правління Жиґимонта-Августа. Найбільшу роль у пропагуванні унії відіграв єзуїт Петро Скарга, який закликав прихильників Східної Церкви підпорядкуватися Папі Римському, а також гостро критикував хиби руського православ’я.

У його задумах, церковна унія мала б тісніше з’єднати руський народ з польським і литовським під берлом польського короля . Він задумував знешкодити Москву, ліквідувавши її вплив на суспільство Русі. Не випадково в цей самий час, коли було довершено Берестейську унію, думалося про державний союз між Польщею й Литвою та Москвою. В акті церковної унії на Україні-Русі Скарга бачив заохоту до аналогічного поєд­нання з Московщиною в майбутньому. Тут погляди Петра Скарги чітко співпадали з концепціями Апостольського престолу. Різниця була лише в тому, що Скарга водночас бачив перешкоди для реалізації цих планів і усвідомлював небезпеку, що походила від Москви для Речі Посполитої та її православного населення . У 1589 р. засновано Московський пат­ріархат. Чи усвідомлювали в Польщі загрозу, яка постала з факту, що у сфері впливу новоутвореного патріархату опинилися православні з тере­нів Речі Посполитої?

Інше питання - це проблема православного єпископату Украї- ни-Русі, частина якого схилялася до унії. Існує думка, що руські владики, вражені політикою Царгородського патріархату (спротив ієрархії виклика­ло надання Львівському братству статусу ставропігії), звернулися до Риму. У такому кроці деякі православні єпископи бачили можливість піднести інтелектуальний рівень руської православної еліти. Вони також сподівали­ся, що прийняття зверхності Папи Римського, при одночасному збереженні східного обряду, укріпить їхнє становище в державі, а перш за все зміц­нить саму Церкву.

Недоліки Берестейської унії далися взнаки від самого початку. Ідея унії не мала підтримки ширшого кола вірних Православної Церкви на Україні. Натомість результатом ліквідації православної ієрархії в Речі Посполитій унаслідок унії була ситуація, у якій, з одного боку, маємо ієрар­хію без вірних (уніатський єпископат), з другого - вірних без ієрархії. Тре­ба, однак, підкреслити, що, хоч держава формально не визнавала ієрархію Православної Церкви, вона фактично толерувала її, як і інші некатолицькі віросповідання. Львівський і перемиський православний владики зберегли свої катедральні храми й маєтки та продовжували виконувати свої єпис­копські функції.

Унія розділила цільну дотепер православну людність Речі Посполи­тої на два супротивні табори. Цей поділ не відбувся за географічними, ста­новими чи суспільними критеріями. Він зачепив усіх: церковну ієрархію, нижчий клір, монашество, шляхту, міщанство, селян. На конфлікти, що мали віросповідний характер, наклалися й інші фактори: культурні, су­спільні, впливів Москви й Царгороду . Маючи багато доказів того, що козацтво, виступаючи на боці православ’я, поборювало унію словом, пером, а перш за все мечем, Річ Посполита надто пізно почала думати про далекосяжні рішення. Володислав IV, перед яким постала козацька проблема, вимоги православних і ймовірна війна з Москвою, відновив пра­вославну церковну ієрархію з Петром Могилою на чолі .

Держава визнала православ’я й унію рівноправними віросповідання­ми. Православній Церкві повернуто колишні її права, але не всі храми й бенефіції - конфлікт не вичерпався. Східна Церква в Речі Посполитій поділилася на дві законні й рівноправні Київські митрополії: уніатську й православну. Уніатська митрополія обіймала сім єпископств (митропо­личе Київське, Володимирське, Пінське, Холмське, Полоцьке, Смоленське й Перемиське), православна - п’ять єпархій (митрополичу Київську, Львівсь­ку, Перемиську, Луцьку і Мстиславську). Три єпархії (митрополича, Полоцька і Перемиська) мали водночас православного й уніатського єпископів. Отож, поділ існував надалі, а в єпархіях, де були владики обох віросповідань, час­тими були суперечки за церковне майно, маєтки єпископів і монастирів. Боротьба уніатів з православними надалі займала увагу судів, сеймиків і сеймів, перешкоджаючи функціонуванню державного механізму .

Ситуація в Речі Посполитій через багато помилок, вчинених щодо козацтва, православ’я, а також унії, недооцінювання наростаючих десятиліт­тями проблем призвели до спалаху повстання під проводом Хмельницького. Козаччина рішуче виступила проти унії, навіть іноземні спостерігачі не мали жодних сумнівів, що «козаки борються за волю, за релігію» .

Хинчевська-Геннель Т. Берестейська унія з польської точки зору // Держава, суспільство і Церква в Україні у XVII столітті: матеріали II «Берестейських читань», Львів, Дніпропетровськ, Київ, 1-6 лютого 1995р. - Львів : Ін-т історії церкви ; Львів, богосл. акад., 1996. - С. 90-94.

4