Десятиріччя перед великим повстанням у польських історичних дже­релах отримало назву десятиріччя «золотого спокою».

«Ординація Війська Запорізького», прийнята в 1638 р., значно обмежила козацький суверені­тет, але посилення репресій з боку польської влади примусило козаків на деякий час зменшити спротив польському всевладдю.

Основною подією цього періоду є національно-визвольна війна укра­їнського народу. Головною її метою було звільнення з-під панування Речі Посполитої, утворення української держави. Основними причинами цієї війни можна назвати такі:

- соціальні: до середини XVII ст. вкрай загострилася соціально- економічна ситуація, пов’язана з трансформацією поміщицьких госпо­дарств у фільварки. З одного боку, це сприяло зміцненню земельної влас­ності, а з іншого - посилювало кріпосну залежність, оскільки прибутки польських і українських феодалів були пов’язані з нещадною експлуатаці­єю селян, тому становище українського селянства було найгіршим. Ще од­нією невдоволеною соціальною верствою було реєстрове козацтво, яке не здобуло всіх прав і привілеїв шляхти. У складній ситуації опинилося й міщанство, яке мусило платити великі податки, відпрацьовувати повин­ності та фактично було позбавлене місцевого самоврядування. Що ж до української шляхти, то в неї були значно менші політичні права, ніж у польської. Отже, більшість населення України була невдоволена соціаль­ною політикою уряду Речі Посполитої, ставленням до неї шляхти магнатів;

- політичні: відсутність в Україні власної держави, обмеження українців у правах, проголошення їхньої неповноцінності, асиміляційні процеси (масове ополячення української правлячої верхівки). Це ставило українців на межу зникнення з історичної сцени як самостійного самобутнього народу Європи;

- національно-релігійні: політика національного й культурного поне­волення українців за допомогою католицької та уніатської церкви.

Крім цього, слід зазначити й деякі об’єктивні умови національно- визвольної війни. По-перше, козацько-селянські повстання кінця XV - першої половини XVII ст. дали українському народові значний військовий досвід, піднесли його національну свідомість. По-друге, існування Запоро­зької Січі, розширення її впливу створювало основу для розбудови в май­бутньому української держави. По-третє, у цей період відбулося послаб­лення королівської влади. За характером війна була антифеодальною, на­ціонально-визвольною.

1648-1786 рр. - час формування, становлення, занепаду й знищення української державності. Цю добу умовно можна розбити на 8 періодів.

- Перший (лютий - вересень 1648 р.) - формування ідеї автономії для козацького регіону (центральна й південна частини Київського воєвод­ства) у складі Речі Посполитої.

- Другий (вересень 1648 - серпень 1649 р.) - завершення розроблен­ня політичної програми, яка вперше в історії української політичної думки передбачала створення незалежної держави в межах усіх етнічних земель України, усвідомлення права на територіально-етнічну спадщину Київсь­кої Русі.

- Третій (серпень 1649 - червень 1651 р.) - створення держави, номі­нально залежної від Речі Посполитої. Постала Українська козацька держа­ва з власною територією, політико-адміністративним устроєм, правовою, фінансовою, податковою системами та військом.

- Четвертий (липень 1651 - березень 1654 р.) - невдачі в боротьбі за збереження автономії України в межах Речі Посполитої. Укладення Пере­яславського договору про перехід України під протекторат російського царя.

- П’ятий (1654-1708 рр.) - поступове обмеження царизмом гетьман­ської влади в Україні.

- Шостий (1708-1727 рр.) - форсований курс на ліквідацію Гетьман­щини, обмеження прав автономії.

- Сьомий (1727-1764 рр.) - період то посилення, то послаблення ім­перського тиску на автономію.

- Восьмий (1764-1781) - період остаточної ліквідації автономних прав гетьманської держави. Знищення Гетьманщини.

Гетьманщина припинила своє існування в результаті адміністратив­ної реформи 1781 р - скасування полково-адміністративної системи. Проте ліквідація залишків устрою Гетьманщини тривала ще декілька років. Лік­відація козацької армії, запровадження кріпосного права, дарування шляхті та старшині дворянських прав і, нарешті, секуляризація монастирських зе­мель остаточно знищили українську державність. Українські землі пере­творилися на звичайні провінції Російської та Австрійської імперій.

Указом 1783 р. українське козацьке військо розформовувалось і після формування десяти регулярних кінних карабінерних полків зливалось із російською армією. За указом того ж року селяни прикріплялися до того місця, де були записані під час останнього перепису, перехід на нові місця заборонявся. Так у Лівобережній і Слобідській Україні запроваджувалося кріпацтво. У 1796 р. на території колишньої Гетьманщини було утворено Малоросійську губернію.

Складна внутрішньополітична ситуація в Польщі призвела до трьох поділів Речі Посполитої. У 1772 р., під час першого поділу, землі Галичини відійшли до Австрії. За другим поділом у 1793 р. Правобережна Україна приєднувалася до Росії. А в результаті третього поділу 1795 р. до Росії бу­ло приєднано західні землі Волині.

Таким чином, на кінець XVIII ст. більша частина українських земель була об’єднана під російським контролем шляхом повного знищення украї­нської державності. Були знехтувані здобутки багатовікової національної та соціально- визвольної боротьби. Повністю ліквідовано залишки українсь­кої автономії. Козацтво як суспільна верства України перестало існувати.