Повстанський рух проти окупаційного більшовицького режиму
Поки армія УНР увела героїчний двобій з більшовицькими військами, настрій селянства в Центральній Україні змінився не на користь комуністичного режиму. «Завдяки безчинствам, які чинять проїжджаючі червоноармійські частини, настрій проти Червоної армії...
Грабунками і реквізиціями війська остаточно налаштували проти себе як міське, так і сільське населення», - такими були повідомлення з місць. Червоний терор, свавілля військових частин, продовольчі реквізиції, примусове створення колективних господарств (комун) - усе це викликало гостру протидію з боку українських селян.Селянські повстання проти комуністичного режиму спалахнули спершу наприкінці березня 1919 р. на Херсонщині й Київщині, але швидко поширилися на Полтавщину, Чернігівщину і Поділля. Упродовж квітня - першої половини червня 1919 р. в Україні відбулося 328 збройних повстання проти більшовицької влади. «Майже все Поділля і прилегла до нього Київщина охоплена повстанням, в деяких місцях кількість повсталих доходить до З 000 добре озброєних людей. Частини місцевих залог переходять на бік повстанців», - повідомляв радянський військовий комісар наприкінці травня 1919 р. На придушення повстанства, як свідчив радянський воєначальник В. Антонов-Овсієнко, більшовики кинули близько 21 тис. бійців. За неповними відомостями, упродовж 1-19 липня в Україні відбулося ще 207 повстань і селянських виступів проти комуністичного режиму.
Особливою масштабністю й організованістю навесні - влітку 1919р. вирізнявся повстанський рух на Київщині. Керівником повстанців став отаман Зелений (Д. Терпило) - учасник національного руху й організатор українських військових формувань у 1917-1918 рр. На початку квітня Васильківський, Таращанський й Білоцерківський повіти перейшли під контроль повстанців отамана Зеленого. Повстанські загони були реорганізовані в дві дивізії, силою в 8-10 тис. бійців.
10 квітня ці сили спільно з загонами отамана І. Струка зайняли Київ, вибивши червоних з міста. Робітники більшості київських заводів підтримали повстанців. Але того ж дня повстанські загони під натиском більшовиків були змушені залишити українську столицю. Та значні людські втрати, понесені повстанцями в боях з радянськими військами, не призвели до згасання повстанського руху. Вже в червні 1919 р. командувач радянськими військами на Київщині повідомляв про безуспішність бойових дій проти повстанців у районі Звенигородського, Чигиринського, Таращанського, Канівського та Уманського повітів.Карателі жорстоко придушували опір, спалюючи цілі села. У радянському зведенні про бойові дії проти повстанців Зеленого повідомлялося: «В цілях ліквідації повстання спалено села - Романівка, Хидовці». До району повстання було відправлено катер Дніпровської флотилії «з наказом спалити Трипілля і Злодіївку». У липні 1919 р. радянська бригада особливого призначення, ведучи бойові дії проти повстанців отамана Соколов- ського на Волині, спалила с. Потіївку «без будь-яких підстав». Водночас, більшовики застосовували терор проти всіх селян, причетних до організації повстанського руху Влітку 1919 р. у радянському зведенні відзначалося, що на Волині «куркульстворозстрілюється найбільш безжальним чином, беруть заручників, конфіскують майно повстанців тощо».
Військові підрозділи Червоної армії нерідко відмовлялися виступати на боротьбу з повстанцями або й здавалися озброєним селянам. У Прилуцькому повіті на бік повстанського загону Ангела перейшли бійці продзагону. З Брацлава повідомляли: «Військовий комісаріат не має у своєму розпорядженні жодної надійної частини, оскільки місцеві червоноармійці за першої 10‘
Повстання проти російського більшовицького режиму
ж зручної нагоди приєднуються до повстанців». У липні 1919 р. червоно- армійці 43-го полку, відправленого на боротьбу з отаманом Зеленим, відмовлялися битись з повстанцями. 29 липня у радянському зведенні відзначалося, що «настрій червоноармійців київської залоги більш ніж незадовільний». Небажання значної частини бійців Червоної армії в Україні захищати комуністичний режим очевидним чином прирікало останній на катастрофу.
Незважаючи на репресії й терор проти повстанців, масштаб селянського опору більшовицькій владі зростав. «Вся Україна кипить, неначе в казані, населення добре забезпечене зброєю, набоями, кулеметами і навіть гарматами», - доповідав командувач 12-ї радянської армії. Ослаблена перманентними внутрішніми повстаннями, більшовицька влада в Україні виявилась неспроможною опиратися воєнному натискові військ УНР.
5.12.