У кільці фронтів
Після втрати столиці, під контролем уряду УНР залишалася лише Правобережна Україна. Директорія у цей час розпочала переговори з командуванням десанту Антанти, який висадився в Одесі для боротьби проти більшовиків.
Та невдовзі з’ясувалося, що французи схиляються до порозуміння з білогвардійцями - російськими антибільшовицькими силами. Український уряд, зі свого боку, не бажав співпрацювати з білими, які відстоювали ідею «єдиної й неподільної Росії».Залишалася ще надія на підмогу з Галичини, де після розпаду Ав- стро-Угорської імперії в листопаді 1918 р. постала Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Але з самого початку свого існування, збройним силам ЗУНР довелося протистояти польській агресії. 22 січня 1919 р., ще під час перебування Директорії в Києві, було урочисто оголошено Акт злуки УНР і ЗУНР. Однак чимало сучасників розуміли, наскільки складно буде соборній Українській державі вистояти проти усіх своїх ворогів - більшовицької Росії, Польщі, російських білогвардійців. До того ж, відносини між урядами УНР й ЗУНР були не найкращими. Галицькі лідери не співчували соціалістичним експериментам Директорії, вважаючи провідників УНР нездатними до державотворчої праці демагогами. У свою чергу, керівники УНР закидали західноукраїнським політикам «буржу- азність» й нерозуміння соціалістичних ідеалів. Крім цього, вони вважали першочерговим завданням боротьбу проти російських більшовиків, а галичани прагнули насамперед врятувати рідний край від польської агресії.
Універсал Директорії про об’єднання УНР та ЗУНР
Розчарувавшись нездатністю наддніпрянських політиків зміцнити українську державність, керманичі ЗУНР дедалі менше зважали на Директорію та її уряд. Армія УНР на Наддніпрянщині так і не отримала з Галичини значних людських поповнень.
У лютому 1919 р. радянські війська розгорнули наступ на Київщині й Волині, прагнучи оточити й остаточно знищити українську армію. Вже
18 лютого червоні захопили Коростень. Бої супроводжувалися важкими втратами з обох сторін, але стримати ворожий натиск українські частини не змогли. «Треба сказати, ворог мав добре озброєних вояків, які билися вперто і люто, - згадував радянський мемуарист. - Фастів, Попельня і Бердичів коштували нам багато крові».
Лише в березні 1919 р. командуванню армії УНР вдалося силами Січових стрільців, Північної групи та Запорізького корпусу контратакувати більшовиків. У ході цієї операції було звільнено Житомир, Коростень, Умань, Христинівку. Але противник спромігся завдати поразки українським військам на найважливіших напрямках бойових дій. Здобувши
19 березня вузлову залізничну станцію Жмеринку, більшовики відрізали Запорізький корпус від основних сил армії УНР. Зазнавши важких втрат, українські війська були змушені перейти до оборони, а на початку квітня 1919 р. - й до відступу. 8 квітня ворог зайняв Коростень, 12 квітня - Житомир, 20 квітня - Новоград-Волинський. Водночас, радянські війська остаточно зайняли Поділля. Оточені на Поділлі українські частини перейшли до Румунії, де були роззброєні. Лише в травні 1919 р. ці військові сили змогли дістатись на Волинь, де приєдналися до армії УНР.
«Оскільки Червона армія додержувалася пасивної тактики на фронті по Збручу, обмежуючи свої дії боями місцевого значення, то бої на лівому крилі Української армії були дуже запеклими, - згадував генерал О. Удовиченко. - Червона армія натискала міцними ударами один за другим, спрямованими проти українських частин, скупчених у районі Шепетівка - Рівне - Крем ’янець. Українські частини несли великі втрати в людях, особливо в старшинах. Бракувало набоїв, які доводилося здобувати у ворога. Червоні переважаючими силами атакували рештки українських сил, намагаючись скоріше ліквідувати останній центр опору Української армії».
У травні 1919 р.
Головний отаман військ УНР С. Петлюра здійснив низку заходів, покликаних викорінити в армії УНР прояви отаманщини й підвищити боєздатність армії. Для боротьби з отаманщиною була створена Державна інспектура, яка також мала наглядати за дотриманням військової дисципліни у частинах й політичною благонадійністю командного складу.
Поштівка 1919 р.
Головним державним інспектором став В. Кедровський. Щоправда, більшість держінспекторів не були військовиками і призначались з-поміж членів українських соціалістичних партій, завдяки чому між ними та польовими командирами нерідко спалахували конфлікти.
Зосередившись на Волині, армія УНР розпочала реорганізацію. Але заколот командувача Північної групи отамана В. Оскілка проти Головного отамана С. Петлюри, що стався 28-29 квітня 1919 р., послабив боєздатність українських військ. Ще важчим ударом для армії УНР став несподіваний наступ польської армії на Волині. У середині травня польські частини зайняли Луцьк, змусивши капітулювати війська Холмської групи армії УНР. Величезне військове майно, що знаходилося на тилових складах армії УНР, потрапило до рук поляків. Водночас, сталася катастрофа на більшовицькому фронті. 19 травня частини 19-ї дивізії, які захищали Рівне від червоних, підняли заколот і перейшли на бік ворога. 24 травня радянські війська захопили Рівне. Уряд і армія УНР потрапили в оточення між польськими й більшовицькими військами. Урядові установи були терміново евакуйовані до Тернополя, тоді як армія відступила до району Дубно - Броди. На цей час у лавах українських військ лишилося близько 9 тис. багнетів і шабель. Та незважаючи на надзвичайно загрозливе становище, війська УНР готувалися до контрнаступу.
5.11.