Повідомлення газети «Искра» про страйки робітників на Черкаському цукроворафінадному і Смілянському цукровому заводах у жовтні — листопаді 1901 р.
Страйк на Черкаському цукроворафінадному заводі. Наскільки вірно, шо «ідеї з вітром носяться», доводить страйк на цукроворафінадному заводі, розташованому поблизу м.Черкас (Київської губернії).
«Сторонніх впливів» не міг виявити навіть посланий з Києва з спеціальною метою розкриття «горіння і ниток» жандарм (здається, пан Беклемішев), а тим часом, робітники висунули вимогу, яка стала вже одним з лозунгів всесвітнього робітничого руху, — вони вимагали 8-годинного робочого дня.В середині жовтня відбувся страйк на Смілянському заводі гр. Бобринських, а 2 листопада страйк вибухнув на Черкаському заводі. Цей завод побудований всього лише місяців зо два тому, причому малось на увазі якнайшвидше розпочати роботи на заводі і зовсім нехтувалися навіть найелементарніші умови для робітників. Справа почалася з того, що частина робітників відмовилась 2 листопада працювати на попередніх умовах і зажадала запровадження 8-годинного робочого дня, тому що при двох змінах на добу вони надто виснажуються, а також ввічливого ставлення до робітників з боку адміністрації і службовців. Вимоги ці, як нам достовірно відомо, робітники висунули цілком самостійно, без будь-якої агітації з боку «різних соціалістів», як говорить директор заводу, інженер-технолог Олтаржевський, якому інженерне звання не заважає бути людиною напівінтелігентною. Довідавшись про відмовлення працювати, Олтаржевський послав до робітників свого помічника, а потім з’явився в казарми для переговорів власною персоною. Кричав, лаяв, умовляв, але толку не вийшло ніякого: робітники уперто стояли на своєму. Другого дня застрайкували майже всі робітники (близько 500 чол.). З'явився фабричний інспектор Пархоменко. Він спробував було вплинути криком, але зараз же осікся, побачивши себе оточеним юрбою в кілька сот робітників. Робітники пред’явили такі вимоги: зменшення робочого дня до 8 годин, збільшення заробітної плати, зменшення кількості виварюваних апаратів за зміну з і 1 до 8, збільшення числа робочих в деяких відділеннях, де робота найбільше важка, і т. д.
Пан Пархоменко спробував діяти «з-під політики» і почав переконувати робітників стати до роботи, а потім, мовляв, він «усе розбере». Але хитрість не вдалася: робітники стояли на своєму. З листопада на заводі працювало лише 16 чоловік.Але й поліція не дрімала. Ще 2 листопада справник, появившись на завод, наказав заарештувати одного робітника. Але товариші відбили його, причому перепало і поліцейському наглядачеві, який заарештував робітника, разом з соцьким. Поліція подвоїла «строгості», справник кричав і лаявся, мов візник, — і кінець кінцем адміністрація добилася спільними зусиллями того, шо робітники, що називається, озвіріли і почали буйствувати, перебили вікна в квартирах службовців, вигнали справника, який сунувся було в казарми «переконувати» робітників, а потім почали говорити навіть, шо непогано було б зруйнувати і самий завод. Викликавши заворушення, справник злякався за свою шкіру і телеграфував губернаторові, що на заводі «бунт», для припинення якого потрібна збройна сила. Війська були вислані і з’явилися 4 листопада, коли обурені зухвалою поведінкою поліції робітники вирушили з вигуками до заводу. Беззбройні робітники були розігнані по казармах, а потім почалася розправа... з 500 чоловік зажадали розрахунку 150. їх пускали поодинці в контору, а звідти в шеренгу з солдатів. Паспортів їм не видали, а зробили на них помітку червоним чорнилом, що вони не мають права виїзду з своєї губернії і взагалі не можуть бути прийняті ні на який завод. Потім їх під військовим конвоєм окремим пароплавом відправили в Могильовську і Смоленську губ.; ЗО чоловік ув’язнили.
Але ті, які залишилися на заводі, твердо пам’ятають те, чого вимагали їх товариші: збільшення заробітної плати і зменшення робочого дня до 8 годин. Справу передано тепер судовому слідчому. На завод приїздив навіть сам прокурор Київського окружного суду Цомш і розшукував разом з жандармами «злочинну пропаганду», але такої не виявилось...
«Искра», № 13, 20 грудня 1901 р.
258.