Політизація західноукраїнського національно-визвольного руху під час революції 1848 р.
Революційні події 1848 р. політизували національно-духовне життя Галичини. Львівські українці від імені всього українського населення краю 19 квітня надіслали австрійському цісарю петицію з вимогами кардинальних перетворень у культурній сфері.
Наголошуючи на автохтонності й давній державності українського населення Галичини, вони вимагали запровадження в школах української мови, видання законів українською мовою та її знання всіма чиновниками, зрівняння в правах духовенства всіх віросповідань, надання українцям права доступу до всіх державних установ. Тобто всі надії покладалися на добру волю австрійського уряду. Але поступово галицька інтелігенція приходила до розуміння необхідності й власної активної участі в національно-культурних та політичних перетвореннях.Світська та нижча духовна інтелігенція 2 травня 1848 р. створила національно-політичну організацію Руська рада. Вона мала представляти й відстоювати в Австрійській імперії інтереси українського населення Галичини. У виробленій програмі обгрунтовувалася належність українського населення Галичини до єдиного українського народу, наголошувалось на колишній державності краю. Програма закликала українців до національного пробудження, активної діяльності щодо поліпшення становища народу в межах австрійської конституції.
Революційне піднесення охопило й провінцію. За прикладом Львова створюється близько 50 місцевих рад, у тому числі 12 окружних. У їх організації важливу роль відіграли літератори, громадсько-політичні та освітні діячі. Посилився тиск на центральні органи влади. Під впливом масового політичного і національно-культурного руху галичан австрійський уряд 9 травня 1848 р. пообіцяв задовольнити вимоги. Це була значна перемога патріотичних українських сил.
До національно-визвольної спрямованості діяльності Руської ради неприхильно поставилася польська Рада народова.
Вона виступала проти її самостійності, прагнення виділити національний рух української громади із загальногалицького, в якому брали участь і поляки. У своїх діях Рада народова спиралась на ту ополячену українську шляхту, яка не бажала відокремлюватися від вищої верстви польського суспільства й протестувала проти положень петиції 19 квітня. 23 квітня вона утворила власну організацію «Руський собор», яка була покликана обстоювати ідею незалежності Польщі під егідою Габсбургів. До складу Польщі мала входити й Східна Галичина. Національне протистояння в краї загострилося й загрожувало перерости на збройну боротьбу представників українського і польського народів. Воно стало особливо загрозливим, коли пропольски настроєні сили почали створювати власну гвардію, а проукраїнські — загони руських стрільців. Небезпека національного конфлікту виявилася відром холодної води на розпалені голови патріотів як одного, так і іншого таборів.З метою зняття конфронтації на початку червня у Празі відбувся Слов’янський з’їзд, у роботі якого брали участь представники Руської ради, Ради народової та «Руського собору». З’їзд ухвалив рішення про рівноправність української мови у школах і державних установах, рівність всіх національностей і віросповідань, створення спільної українсько-польської гвардії та керівних органів. Гостру дискусію викликала пропозиція української депутації поділити Галичину на українську й польську адміністративні одиниці. Дискутувалися й інші питання, але під впливом загострення революційних подій з’їзд припинив свою роботу. Місцеві органи влади ігнорували його рішення.
У результаті активних дій українське населення здобуло право на своє представництво в першому австрійському парламенті, що почав роботу 10 липня. Інтереси українців представляли 39 депутатів. Абсолютна більшість з них (27) були селянами. Вони вносили пропозиції щодо поліпшення соціально-економічного становища галицького населення й вдоволення його національно-духовних запитів.
Українські депутати запропонували парламентові розглянути питання про територіально-національний поділ Галичини. Пожвавилася практична діяльність Руської ради. Влітку 1848 р. вона затвердила рішення про створення «Галицькоруської матиці», яка мала відати організацією видання шкільних підручників українською мовою. Під тиском національних сил власті наприкінці року відкрили у Львівському університеті кафедру української мови й літератури. Першим її завідувачем став Головацький.Національно-політичне піднесення в Галичині тривало недовго. Воно пішло на спад після переходу реакції’ в наступ. 7 березня 1849 р. було розпущено австрійський парламент, потім відмінено конституцію й відновлено колишню централізаторсько-бюрократичну адміністративну систему. Влітку 1851 р. власті заборонили діяльність Головної руської ради, але витравити зі свідомості патріотично настроєної української громадськості пам’ять про свої успіхи в революційний 1848 р. вони були не в силі. Завоювання 1848 р. стали духовною основою для подальшого поступу національно-визвольного руху.