Політизація робітничого та селянського руху в Укpaїнi. Створення соціал-демократичних організацій в Україні.

Складо­вою частиною суспільно-політичного життя кінця XIX ст. - початку ХХ ст. був робітничий і селянський рух в Україні.

У 90-х роках XIX ст. загострення класових суперечностей в Pocii сприяло виходу на політичну арену пролетаріату.

Величезне значення в поширенні марксистських ідей і утве­рдженні марксизму як самостійного напряму в суспільній думці Росії, в тому числі й України, належить першій російській марксистській організації "Визволення праці", заснованій у 1883 р. в Женеві Г.В.Плехановим. До неї входили: Засулич, Аксельрод, Дейч, Ігнатов.

Протягом 1883-1894 рр. члени групи "Визволення праці” перек­лали російською мовою й видали понад 20 творів К.Маркса й Ф.Енгельса. Видавані групою твори Маркса й Енгельса, а також Пле­ханова нелегально перевозилися в Росію і розповсюджувалися в бага­тьох містах, у тому числі й на Україні. Група мала зв'язки з револю­ційними гуртками різних міст Росії, в тому числі Києва, Одеси, Хар­кова, Катеринослава, листувалася з ними, діставала від них грошову допомогу.

Під впливом діяльності групи "Визволення праці” й наростання робітничого руху у Росії стали виникати перші марксистські гуртки і групи. Наприкінці 80-х на початку 90-х років XIX ст. виникли марк­систські гуртки на Україні - в Києві, Xapкoвi, Катеринославі, Одесі. Вони складалися переважно з інтелігентів, студентів та учнів се­редніх навчальних закладів, робітників.

Одним з перших виник соціал-демократичний гурток робітників Києва у 1889 р. У 1891 р. студенти Київського університету утворили "Російську групу соціал-демократів".

На початку 90-х pоків марксистські гуртки діяли в Катери­нославі, Xapкoвi, Одесі, Xepcorn, Полтаві.

Боротьба пролетаріату, діяльність соціал-демократів висували необхідність створення політичної партії робітничого класу. Почат­ком такої партії став створений у 1895 р. внаслідок об'єднання розрізнених марксистських гуртків петербурзький "Союз боротьби за визволення робітничого класу", одним з організаторів і керівників якого був В.Ленін. Бін брав безпосередньо участь у робітничому pyci, керував страйковою боротьбою. "Союз боротьби " встановив зв'язки з соціал-демократами багатьох міст. За зразком і прикладом "Союзу боротьби" в ряді міст України, зокрема в Києві і Катеринославі, соціал-демократичні гуртки об'едналися в"Союзи боротьби".

Під впливом петербурзького, а також київського та катери­нославського "Союзів боротьби" більш широкою і цілеспрямованою в 1897-1898 рр. стала діяльність соціал-демократів у Харкові, Одесі, Миколаєві, Херсоні, Полтаві та в ін. містах України.

Перед соціал-демократами повстало питання про підготовку з'їзду та створення єдиної партії. Оскільки активні діячі петер­бурзького "Союзу боротьби" були заарештовані, підготовку до з'їзду продовжили київські соціал-демократи, зокрема члени групи "Рабо­чее дело" Б.Ейдельман, М.Вигдорчик, П.Тучапський та ін. Протягом

1897 р. київські соціал-демократи разом з представником соціал- демократів Петербурга провели підготовчу роботу, виробили й розіслали соціал-демократичним організаціям порядок денний і прое­кти деяких рішень майбутнього з'їзду, організували видання нелега­льної загальноросійської "Рабочей газеты".

Перший з'їзд соціал-демократів країни працював 1-3 березня

1898 р.

Швидкий розвиток капіталістичної промисловості, зростання чисельності робітників, дедалі активніша діяльність соціалдемократів по керівництву їх боротьбою сприяли піднесенню робітничого руху на межі століть стала його політизація. Поряд з економічними стали виникати і політичні страйки, насамперед страйки присвячені 1 Трав­ня.

Важливою подією в історії революційної боротьби були Ха­рківська маївка 1900 р., яку організували соціал-демократи. У Бідозві до робітників "Перше травня" були висунуті вимоги: свобода спілок, страйків, зборів, слова, друку, недоторканість особи, встановлення 8- годинного робочого дня для всіх робітників, обов'язкове державне страхування та ін. Але через недостатню організованість соціал- демократів і через те, що план став відомий властям, які змістили на вулицях війська, план повністю здійснити не вдалося. Цей виступ Харківських робітників наочно показав, що робітники не тільки доро­сли до політичної боротьби, а що вони її уже розгортають під гаслом: "Геть самодержавність". У 1901-1902 рр. революційний рух наростав. А в 1903 р. переріс у загальний страйк Півдня Росії. Всього, за непов­ними даними, в 1903 р. страйки і демонстрації охопили 63 міста Росії. Майже одночасно у загальному страйку взяли участь понад 200 тис. робітників, з них 150 тис. - в Україні. Таким чином, робітничій рух розвивався швидше, ніж РСДРП.

Перед партією встала проблема розробки Програми, яка б захи­щала інтереси робітничого класу. Це було зроблено на ІІ з'їзді РСДРП, який відбувся 17 липня - 1О серпня 1903 р.

ІІ з'їзд РСДРП прийняв програму, розроблену редакцією "Иск­ры". У програмі своїм найближчим політичним завданням РСДРП ставила повалення самодержавства і заміну його демократичною рес­публікою. Ставилися вимоги загального, рівного і прямого виборчого права, широкого місцевого самоврядування, недоторканості особи і житла, загальних демократичних свобод, знищення станів і нової рівноправності громадян. У національній справі РСДРП відстоювала право на самовизначення за всіма націями, а також право населення діставати освіту на рідній мові і право кожного громадянина вислов­люватися рідною мовою на зборах, запровадження рідної мови на рівні з державною в усіх місцевих державних установах.

В інтересах робітничого класу ставилися вимоги 8-годинного робочого дня, цілковитої заборони надурочних робіт, державного страхування робітників, встановлення належного санітарного нагляду в усіх підприємствах та ін.

3 метою усунення залишків кріпосництва і в інтересах вільного розвитку селянства РСДРП вимагала скасування і повернення викуп­них та оброчних платежів, повернення "відрізків", скасування всіх за­конів, які обмежують селянина в розпорядженні землею та ін.

У програмі-максимум висунуті завдання повалення капіталізму, встановлення диктатури пролетаріату, побудови соціалістичного сус­пільства.

На ІІ з'їзді відбувся розкол РСДРП на дві фракції: більшовиків і меншовиків. Причинами розколу були незгоди в організаційних пи­таннях. Але значну роль відіграли й амбіції окремих лідерів партії.

Оскільки обидві фракції працювали й в Україні, розкол негатив­но вплинув на діяльність українських соціалістичних партій. Розкол в РСДРП сприяв утворенню в Україні національних соціал- демократичних партій. На правобережній Україні, де була смуга осілості євреїв, діяли "Загальний єврейський робітничий союз у Литві, Польщі і Росії" (Бунд), а також організації Польської соціалістичної партії (ППС).