Формування політичних партій в Західній Україні.
Західноукраїнські землі у другій половині XIX ст. - на початку ХХ ст. входили до складу Австро-Угорської монархії. Це був закуток Європи з великою густістю населення, без індустрії і з малою кількістю орної землі.
Як і в інших суспільствах такого рівня, природний приріст населення був великий, а роботи було мало. Крім загальної неграмотності, Галичииа відзначалася ще й економічними злиднями. Трудящі західноукраїнських земель зазнавали гніту й експлуатації не тільки від українських поміщиків і буржуазії, але й від австрійської бюрократії, німецьких, польських, угорських, румунських феодалів. Головним напрямом їх політики стала асиміляція українського населення. Як протидія цій політиці була діяльність української інтелігенції - народовців. Лідерами народовців були О.Барвинський, К.Левицький, Ю.Романчук, С.Смалець-Стоцький та ін.Як і в Східній Україні, національний рух в західноукраїнських землях займався проведенням культурницької роботи. Були засновані культурно-освітні товариства "Просвіта" (1868), Літературне товариство ім. Т. Шевченка (1873). Вони займалися розвитком української мови, літератури, виданням книжок, журналiв, газет тощо.
У 90-х роках XIX ст. національний рух в Західній Україні розколовся на декілька течій.
У 1890 р. лідери народовців Ю.Романчук, К.Левицький та ін. уклали угоду з австрійським намісником у Галичині графом К.Бадені ("угода Романчука"). Від імєні уряду К.Бадеш поо6іцяв надати народовцям кілька міець у парламенті, відкрити 3 українські гімназії, збільшити кількість українських кафедр у Львівському університеті. За ці дрібні поступки народовці заявили про повну підтримку політики австрійського уряду, проголосивши "нову еру" у відносинах з австрійським урядом та польською шляхтою.
Одночасно з народовством в західноукраїнських землях став розвиватися радикально-демокартичий рух.
Найбільш видатнішими діячами цього руху в Галичині були відомі письменники, публіцисти, вчені І.Франко, М.Павлик, О.Терлецький та ін. У 1890 р. вони заснували "Русько-українську радикальну партію (РУРП), яка виражала й відстоювала інтереси широких мас селянства. Вони видавали журнали "Народ" та "Хлібороб" і газету'Тромадський голос". Метою цієї партії було пробудження свідомості мас, перетворення їх у політичну силу.Програма РУРП складалася з двох частин: програми-мінімум і програми-максимум. У програмі-мінімум партія висувала економічні вимоги: ліквідація залишків феодалізму, введення прибуткового податку, заборона продажу селянських наділів з публічного торгу тощо. У справах політичних програма вимагала автономії українських земель у складі Австро- Угорщини, демократичних свобод для українців, визнання української мови офіційною у Східній Галичині та ін.
У програмі-максимум партія говорила про самостійну українську державу на соціаліетичних засадах. Але шляхів здійснення соціалістичного ідеалу і його конкретних форм програма не визначала.
Радикали розгорнули роботу серед селянства: організували маеові селянські збори (віча), закликали до революційних виступів, до союзу з робітниками. Рішуче виступали проти "угоди" народовців з польсько-австрійськими консервативними колами1890 р.
Наприкінці XIX ст. радикали розділилися на дві течії. Ліва части на на чолі з І.Франком та М.Павликом вимагали самостійності західних українців, возз'єднання уеіх українських земель в межах однієї держави. Праве крило радикалів, очолюване С.Даниловичем, В.Будзиновським, дедалi 6ільшє переходило на лiберальнi позиції. Внаслідок цього в 1899 р. права частина утворила Українську національно-демократичну партію (УНДП).
Національно-демократична партія стала основною політичною силою ї Східній Галичині. До неї входили представники інтелігенції, духовенства, міщанства, заможного селянства, підприємств. До керівництва партії входили М.Грушевський, К.Левицький, Ю.Романчук, Д.Савчак та ін.
Партія видавала газети "Діло" та "Свобода".УНДП вважала, що Галичина є "українським П'ємонтом", навколо якого мали об'єднатися веі українські землі. У своій програмі вона вимагала поділу Г аличини на дві окремі адміністративні одиниці - українську і польську, які б мали широку автономію. Націонал - демократи відстоювали рівноправніеть української мови в адмініетративних установах, школах, підтримували вимоги про відкриття українського університету у Львові, вимагали загального виборчого права. В перспективі партія вимагала побудови самостійної соборної України. Отже, УНДП була партією парламентського типу, в якій об'єдналися веі верстви населення Західної України, бо вона мала вплив не тільки на зростання національної самосвідомості населення, а й на владні структури. Наприкінці XIX ст. у зв'язку з розвитком робітничого та селянського руху в західноукраїнських землях стали виникати політичні партії, які захищали інтереси окремих верств населення. Так, у 1896 р. праві народовці, які підтримували політику австрійського уряду в Галичині, утворили партію клерикального спрямування - Русько-український християнський союз. А в 1899 р., після розколу РУРП, виникла Українська соціал-демократична партія (УСДП) на чолі з М.Ганкевичем, Ю.Бачинським та С.Вітиком. Ця партія перейняла програму австрійської соціал-демократії: капіталізм можна замінити соціалізмом мирно, шляхом реформ. Партія розгорнула свою роботу серед робітничої аристократії. Її центральним органом стала газета "Воля". Соціал-демократи також відстоювали ідею самостійної України.
Отже, утворення політичних партій в західноукраїнських землях мали свої особливості. По-перше, вони виникали після буржуазно- демократичної революції, тому в їх програмах відсутні вимоги монархії. На їхню думку, вирішити українське національне питання можна було на основі Конституції 1876 р. По-друге, українські політичні парти утворювалися i діяли легально, боролися за місця в парламенті або в місцевих сеймах.