Політичний вплив « Синопсиса »

До згаданого політичного психічного роздвоєння частини укра­їнців, на мою думку, багато причинився підручник історії « Сло- в’яно-россійського » народу « Синопсис », дуже поширений свого часу в Україні, про який уже написано дещо вище у цій моїй пра­ці ^{[257] [258]}.

Давніше думали, що першим виданням цієї книги було ви­дання з 1674 р. Одначе учений С.Л. Пештич виявив, що передтим були два інші її видання, а саме з 1670 і 1672 рр. та що заки « Си­нопсис » видруковано в Києві, дано його до московської цензури. Тексту першої нецензурованої версії того підручника немає і тому не можна встановити, які додатки чи пропущення були вислідом московської цензури. Це відмічено вже в цій праці вище за спіль­ною статтею проф. Ом. Пріцака і проф. І.С. Решитаря ^2б8.

Також давніше приписувано авторство « Синопсиса» Інокен- тієві Ґізелеві (|1683), німецького походження, що був керівником друкарні Печорської Лаври, далі став ігуменом одного манастиря, професором і ректором Могилянської Колегії, а з 1656 р. був ар­химандритом Києво-Печерської Лаври. Одначе вже в словниковій частині « Енциклопедії Українознавства » відмічено, що припису­вання йому цього авторства немає достатніх доказів ^{[259] [260]}, а учені, які працюють під большевицьким режимом, вже перед 1959 роком переконливо довели, що Ґізель не міг бути автором « Синопсиса », як це з’ясував в своїй праці М.І. Марченко ²⁶°. Все ж автор « Си­нопсиса » нам незнаний. Також є можливість, що деякі частини « Синопсиса » могли вставити й московські цензори.

Критики відмічують, що той твір написано для політичних потреб того часу. Тим то їх треба пригадати. Синопсис написано перед 1670 роком, або й на початку того року. В чергових видан­нях додано події до 1678 року. А 1669 р. політична ситуація була така.

Тимчасом на Лівобережжі знайшовсь гурт людей, під прово­дом Д. Многогрішного і чернігівського архиєпископа Лазаря Ба- рановича, які уважали, що у тодішній ситуації таки найкраще буде залишитися під протекторатом Москви, одначе з тим, щоб цар привернув такий устрій в Україні, який був за Хмельниць­кого. Так почалися нові переговори з Москвою, що довели до но­вого договору з московським царем, на основі якого московські воєводи ніяк не мали вмішуватися до українських внутрішніх справ (на таке вмішування погодився був Брюховецький). Мо­сква пішла на поступки й згодилася на те, бо й для неї була си­туація важка. Москвини знали, яке обурення викликали москов­ські воєводи своєю поведінкою. Таким чином знову збіглися інте­реси двох сторін — українського гурта людей, прихильників мо­сковського протекторату, і інтереси Московського царства. Од­наче виявилася потреба розвіяти обурення лівобережних україн­ців на москвинів, а також тоді виник плян довести до того, щоб і Правобережну Україну спонукати піддатися під московський про­текторат.

Можливо, що « Синопсис » мав причинитися до того, щоб пе­реконати українців у тому напрямі. Як у час Переяславського договору, так і тепер проявлено об’єднувальний напрямок, але тепер уже в основнішій, більш опрацьованій формі.

На жаль, не маю змоги прочитати тепер ту книгу в оригіналі.

Об’єднувальний напрямок у « Синопсисі » проявився передусім щодо династії московських Царів, яких автор уважає за законних наступників українських князів. У цій книзі, так сказати б, ле- ґалізовано зверхність московських царів над українським землями.

Цю леґалізацію видно вже з самого довгого її заголовка (пе­рекладаю його тут на сучасну українську мову): « Синопсис або коротке зібрання від різних літописців про початок Слов’яно-рос- сійського народу, і первоначальних князів богоспасаємого города Києва, і про життя св. благовірного князя Київського і всеї Рос- сії первійшого самодержця Володимира, і про наслідників благо­честивішої держави його Россійської аж до пресвітлішого і благо­вірного государя нашого царя і великого князя Олексія Михайло­вича, всеї Великої, Малої і Білої Россії Самодержця ».

Твір присвячено московському цареві Федорові Олексійовичеві.

Царський рід виведено в книзі від римського Августа. Це не оригінальна леґенда, бо вже московський митрополит Макарій (|1583), за прикладом литовської національної історіографії, ви­водив рід Рюрика від Пруса, брата кесаря Августа, в « Степенній Книзі » ^ав1. Введення цього леґендарного моменту до « Синопсису » можна пояснити так, що автор тієї книги хотів вивищити рід мо­сковських царів.

В « Синопсисі » зображено, немов то доля всіх трьох східньо- слов’янських народів в минулому була спільна, немов то москов­ські царі — це наступники київських князів та немов то перехід України під царську зверхність був поверненням Києва під « скип- троносну царську руку ».

Автор «Синопсису» щедрий на похвали московським царям самодержцям. Можливо, що ця монархічна, а воднораз і об’єдну- вальна тенденція причинилася до того, що та книжка надовго стала підручником « вітчизняної » історії як в Україні, так і в Москов­щині.

Можна припускати, що поширеність цієї книжки впродовж багато років значно причинилася до защеплення й закріплення об’єднувального духа між українцями, а через те й до політичного роздвоєння українських душ, або до т.зв. « малоросійства ». Мож­ливо, що також і ця книга — очевидно, побіч інших подій і явищ —

²⁶¹ Проф. д-р Н. Полонська-Василенко, Дві концепції історії України і Росії, Мюнхен 1964, стор. 13.

²⁶² В Енциклопедії Українознавства, Словн. частина, Париж-Нью Йорк 1955-57, стор. 475, сказано, що останнє її видання було з 1823 р., а в « Історії української літератури» Д. Чижевського, Н.Й. 1956, стор. 304, що з 1861 р. причинилася до того, що частина українських козаків та україн­ського населення у вирішний момент не стали по боці гетьмана Івана Мазепи.

Ця книга мабуть мала вплив і на деякі інші писання, а ті в свою чергу мали свій дальший вплив на читачів.

6.