Політичні орієнтації українських поступовців (ТУП) у роки Першої світової війни (За спогадами Є. Чикаленка)
Коли знялося питання про те, як повинна ставитися наша організація до війни, то Ніковський і я рішуче стали на так звану «пораженче- ську» позицію, Яновські стояла на російському патріотичному пункті, бажаючи повного розгрому Австрії й приєднання Галичини до Росії; Леонто- вич висловився якось невиразно, а у В’язлову боролися дві душі: українська й кадетська.
Після довгих обміркувань стали на тому, що Тупівська рада (управа) не виступить ні з якими відозвами, ні за війну, ні проти неї, а буде стояти на нейтральній позиції, принаймні до з’їзду Товариства, який вирішено скликати якнайшвидше.У Києві я помітив, що українці трохи підбадьорились, що на весну (1915 р. - упоряд.) у Київ прийдуть німці, і висловлювались за те, що українцям не треба нікуди тікати.
Зібралася ТУПівська рада, на якій ухвалено написати відозву до російського й закордонного громадянства; у ній йшлося, що ми, українці, з початку війни зайняли нейтральне становище й не виступали ні за, ні проти війни, а тепер постановили виступити рішуче проти війни, бо вона тільки знищить наш край, як уже знищила Галичину та частину Волині, і не принесе нічого корисного. В. Леонтович і А. В’язлов висловлювалися проти такої рішучої заяви, бо вона йде всупереч з думками російської інтелігенції, що нас і так обвинувачує вже не тільки уряд, але й громадянство в сепаратизмі. Справді, барон Ф. Р. Штейнгель, якого вибрано було під час війни, на одних загальних зборах у члени ради ТУПу, заявив свій протест проти того, що рада ТУПу виходить з нейтральної позиції, якої обіцяла триматися з початку війни, а через те він, як кадет, не може залишатися в українській організації. Він та інші кадети дорікали нам, що ми прагнемо приходу на Україну німців і не хочемо зрозуміти, що німці поневолять і пригнітять нас, як поляків у Познаньщині. На це ми відповідали, що коли німці не змогли онімечити таких близьких своїх сусідів, як поляки, то нам вони нічого не зроблять та й намагатися не будуть нас онімечувати.
Правда, вони будуть визискувати нас економічно, але це потім вийде нам на користь: за всяку науку треба платити, а німці принесуть на Україну свої капітали, заведуть індустрію та промисловість, як у Лодзі; навчать наших селян . Оті фабриканти та інженери, що приїдуть на Україну, у другому або в третьому поколінні вже поробляться українцями, як їх багато поробилося в Польщі поляками, а в Росії - «истинно русскими».Німці нам не страшні; кацапи страшніші, але не через те, що вони нас обрусять; коли не обрусили нас за 250 років, то не зможуть обрусити й далі. Вони страшні нам своєю некультурністю: під московським пануванням наш народ не розвинувся, а понизився культурно, навіть став менше грамотним, як про це свідчить «Румянцевская опись», з якої видно, що в 17 столітті на Україні було більше шкіл, як при заведенні земств у 19 столітті. А коли порівняти культурний стан фінсько-литовських народів під російським і німецьким пануванням, то ще яскравіше побачимо, що німців нам не боятися треба, а прагнути.
Чикаленко Є. Щоденник (1907-1917). - Львів, 1931. - С. 450, 484-486.