Війна й українці 30 липня 1914 р.
Виклик Німеччини Росія прийняла, і тепер її військо виконує свою повинність перед країною.
В ідеалах українців і у практичних постулатах українського суспільства, починаючи з Кирило-Мефодіївського братства і аж до наших днів, національний розвиток тієї частини українського народу, що увійшла до складу Росії, завжди розглядався в межах останньої й у тісному союзі з народами, що її заселяють.
Свідомість національної єдності цілого українського народу без огляду на дроблення його на частини, що входять до складу різних держав, як також свідомість культурної спільноти цілого українського народу, не може бути прирівнювана до сепаратизму.Вороги Росії при переході кордону будуть, звичайно, намагатися прихилити українську людність на свій бік і різними політичними обіцянками та національними принадами посіяти неспокій серед неї. Українці не піддадуться провокаційним впливам і виконають свій обов’язок громадян Росії в цей тяжкий час до кінця й не тільки на полі бою, у шеренгах війська, що бореться проти порушників світового миру і права, але й як громадяни-обивателі, що повинні в міру своїх сил і спроможності сприяти успішному виконанню російською армією винятково відповідального завдання, що випало на її долю.
Ми можемо твердити, що суцільність і сила тієї одностайності, що під впливом усвідомленої небезпеки тісно з’єднала всю різноплемінну людність Росії, усі класи і групи суспільства, одностайності, якої давно не бувало і яка так яскраво виявилася, повстали й за участю українського суспільства, що зуміло знайти в собі досить і політичного розвитку й громадянського такту, щоб у годину державного потрясіння поставити на перший план ідею оборони держави й відбиття загрозливої для неї небезпеки. У цій одностайності запорука успіху й коріння надії на щасливий вихід з тяжкого випробування. Хай вона не покидає Росії та її різноплемінної людності, означаючи собою одностайність і у вирішенні складних проблем загальнодержавного життя, що з них національна проблема, зокрема українська, вимагає свого невідкладного розв’язання.
У цьому єднанні - прообраз і дальшого мирного співжиття «частин» з цілим, основаного на наданні їм природних прав на національний розвиток. Якщо в найбільш критичні дні випробувань народи Росії виконують свої обов’язки стосовно її, то у свідомість суспільства і його керівних кіл повинна закластися думка про надання цим народам і відповідних прав. Щодо цього можна завважити вже сприятливі симптоми.
Украинская жизнь. - 1914.- №° 7.- С. 207-210.