Події у Литві, Золотій Орді та Москві, що передували Куликівській битві

Література про Куликівську битву дуже об’ємна, докладна та різноманітна, тому описувати її знову якби ні до чого. Її стільки разів вже описували! В літописах, монографіях, романах, карти­нах, поемах та повістях.

Щоб розглянути це питання, нам потрібно зробити невеликий відступ, який буде пов’язаний з Великим князівством Литовським, Руським і Жемайтійським.

У Великого князя Литовського Ольгерда (1345 — 1377 рр.) було дванадцять синів. П’ятеро — від першого шлюбу — з княгинею Ма­рією Ярославною Вітебською. Вони всі були хрещені за православ­ним обрядом: Андрій, Дмитрій, Костянтин, Володимир, Федір. Та семеро — від другого шлюбу — з княгинею Уляною Олександрів­ною Тверською: Корибут, Скиргайло, Свидригайло, Коригайло, Лигвень, Вигунт та Ягайло. Хрещені були не всі.

В цей час у Великому князівстві Литовському не було прийня­то закону про передачу престолу в спадок. Як це повелось з часів князя Гедиміна (1316 — 1341 рр.) — спадкоємця призначав сам Великий князь. Ольгерд обрав не старших, Андрія та Дмитра, а мо­лодшого сина Уляни — Ягайла.

Заданими тверських літописців, сам Ольгерд помер у 1377 році православним християнином, схимником, прийнявши в хрещенні ім’я Олександр, а в чернецтві — Олексій. Князь Ягайло був бай­дужий до віри, вважаючи прийняття тієї чи іншої релігії чисто політичним і в значній мірі тимчасовим актом (сам він був двічі хрещений за православним та католицьким обрядом), крім того, коли це було потрібно, він звертався і до стародавніх язицьких богів. Він не розумів православної більшості своїх підданих, що в подальшому призвело до розколу князівства, а з часом і до зане­паду держави.

Релігійний конфлікт доповнювався політичним. Владу молод­шого Ягайла не визнали князі Коріатовичі на Поділлі, Корибут князь новгород-сіверський, а також старший Ольгердович — Андрій — князь полоцький (в кінці 1377 року він змушений був втекти до Пскова під захист Великого князя Московського).

В цей час відбуваються великі зміни і в Москві. 11 серпня 1378 року на березі ріки Вожи, на Рязанській землі, Великий князь Дмитрій розбив відправлену еміром Мамаєм для приборкування Москви орду мурзи Бегича. Це була перша перемога над військами Золотої Орди. А ЗО серпня 1379 року за наказом Великого князя за проординську політику в Москві був страчений син вищого санов­ника князівства (тисяцького) Іван Вельямінов. І князь Дмитрій, і емір Мамай стали готуватись до війни.

На протязі 1379 — першої половини 1380 рр. емір Мамай та Ве­ликий князь Ягайло домовились про союз проти князя Дмитрія і про спільний напад на Москву.

Литва та Орда претендували на владу над усією Східною Євро­пою. Москва заважала їм обом. Поразка Дмитра Московського по­кінчила б з провідною роллю Москви у збиранні руських земель. Але Мамай не зміг би утримати панування над усією Руссю. Західні землі Русі, включаючи Тверь, відійшли б під владу Ягайла; тоді він зміг би приєднати Польщу до Литви і утворити слов’янську за населенням супердержаву. І якби так сталося, історія Європи мог­ла б піти зовсім іншим шляхом.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Ягайло, Йогайло, Ягайла (близько 1350 — 1434) — Ве­ликий князь Литовський (1377 — 1392), король польський під іменем Владислав II Ягайло (з 1386 р.), родоначальник династії Ягеллонів, син Ольгерда. У 1380 р. уклав договір з Золотою Ордою, спрямований проти Московського князів­ства, був союзником Мамая у Куликівській битві. Вів у Ве­ликому князівстві Литовському боротьбу за владу з дядь­ком Кейстутом, яка закінчилася у 1382 р. полоном і вбив­ством Кейстута. Кревська унія Литви і Польщі 1385р. була скріплена шлюбом Ягайла з польською королевою Ядвігою у 1386 р. У1387 році захопив і приєднав до Польщі Галицьку Русь.

9 грудня 1379 р. московські війська здійснили глибокий рейд на території Великого князівства Литовського, про що існують літо­писні згадки: «Тое же зимы князь великий Дмитрий Иванович, собрав воя многи и посла с ними брата свого князя Володимира Андрееввича да князя Андрея Ольгердовича Полотъского да кня­зя Дмитрия Михайловича Волынского и иныя воеводы и вельмо­жи и бояре многы... отпусти их ратию на Литовскые города и воло­сти воевати. Они же сшедъшеся взяша город Трубческ й Стародуб и ины многы страны и волости и села тяжко плениша, и вси наши вой, русстии и полци, цели быша, придоша в домы своя со многи­ми гостьми».

На вказаних територіях руські війська ніколи раніше не діяли, не заходячи далі Брянська. А власне Московське князівство з цими землями безпосередньо кордонами не межувало. У важких зимо­вих умовах московські війська змогли пройти так далеко, очевид­но, лише завдяки підтримці місцевого населення і чернігівських князів. Літописець особливо підкреслив той факт, що «князь Дмитрій Ольгердович не стал на бои, ни поднял рукы противу кня­зя великаго й не бился, но выйдя из града с княгинею своею и з дътми и с бояри своими й приеха, на Москву в ряд к князю Велико­му Дмитрию Ивановичу, бив челом и рядисе у него».

Давньоруське населення під­тримало Литву у боротьбі проти татар під Синіми Водами у 1362 р. Навіть коли литовські князі вою­вали з руськими князями, це не виходило за рамки міжусобиці, яка і раніше добре була відома місцевому населенню. Князівства переходили від одного князя до іншого. Часто не змінювалися навіть князівські династії (у неве­ликих удільних князівствах). Про­сто князь приносив присягу ново­му великому князю чи укладав з ним договір — «ряд». Для населен­ня це нічого не змінювало, все було звичним. А одному платити податі чи іншому — різниця не велика?

Крім того, і ті, й інші говорили дав­ньоруською мовою, були однієї православної віри і намагалися об’єднати Руську землю в одну сильну державу.

Але тільки-но князі змінюють орієнтири в політиці — зближен­ня з Польщею і спроба запровадити католицьку віру на давньорусь­ких землях чи об’єднання з Мамаєм — народ реагує адекватно, ви­ступаючи проти своїх правителів.

Ставлення до Золотої Орди і православ’я — ось той лакмусовий папірець, який визначав взаємостосунки між литовськими князя­ми і давньоруським населенням. Інакше важко пояснити факти, коли колишні друзі чи родичі ставали ворогами (Куликівська бит­ва 1380 р.), чи коли вчорашні вороги ставали союзниками (битва проти Золотої Орди на річці Ворсклі у 1399 р.).

В першій битві проти Великого князя Литовського Ягайла, со­юзника Мамая, воювали його старші брати Андрій та Дмитрій і нащадок литовського князя Коріата Гедиміновича князь Дмитрій Михайлович Боброк-Волинський.

У другій битві під керівництвом Великого князя Литовського Вітовта проти татар повстали ті ж старші брати Ягайла: Андрій і Дмитрій Ольгердовичі, князь Дмитрій Волинський (всі троє загину­ли в бою) і багато руських князів, учасників «Мамаєвого побоїща».

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Боброк-Волинський Дмитрій Михайлович — (? — 12.08.1399р.) — князь, родом з Волині. Син литовського кня­зя Kopiama (Михайла) Гедиміновича. Виїхавши з Литви, він був спочатку тисяцьким у нижнєгородського князя, а в 70-х роках XIV cm. перейшов на службу до князя московського Дмитрія. Одружений на сестрі князя Анні. Командував мос­ковським військом, був воєводою князя Дмитрія Донського. Учасник походів проти волзьких булгар (1376 p.), татар (1378 р.), литовців (1379 р.). Особливо відзначився під час Куликівськбі битви (1380р.). Командуючи полком, який зна­ходився у засідці, наніс вирішального удару, який призвів до розгрому військ еміра Мамая. Загинув у битві на річці Ворсклі у серпні 1399 р.