Події на Буковині й Закарпатті

Найтісніші зв’язки вдалося встановити з Буковиною В жовтні 1918 р буковинська ■І делегація УНРади виступала в Чернівцях як Український крайовий комітет Однак вона, на взірець своїх галицьких колег, зосередила зусилля на домовленостях з румунськими представниками у віденському парламенті й місцевому сеймі про мир­ний поділ Буковини за етнічним принципом і при­лучення української частини до спільного зі Східною Галичиною „коронного краю” у складі Австрії Останнє аж ніяк не влаштовувало буко­винських селян Відмовляючись коритися старим властям, вони обеззброювали австрійських жан­дармів і створювали власну військову охорону Скликане 3 листопада в Чернівцях крайове віче по­становило „перебрати негайно правління ук­раїнської частини краю”, висловившись і за „при­лучення австрійської частини української землі до України”

Настрої населення суперечили планам місцевих румунських поміщиків та речників „Великої Ру­муни” з Бухареста Скориставшись розпоро­шеністю українських сил (січові стрільці вирушили на допомогу Львову), румуни перейшли до агре­сивних дій 8 листопада Чернівці дізналися про на­каз короля Фердинанда анексувати всю Буковину 11 листопада на іі територію було введено війська Через тиждень глуха ніч окупації оповила весь цей гірський край

Українське населення не скорилося Села піднімалися на збройний опір загарбникам У Кіцмані було здійснено спробу проголосити окрему республіку Глибоке обурення викликала жорстока політика румунізації та придушення всього ук­раїнського Румунська преса, налякана розгортан­ням опору, ремствувала, що в Чернівцях лютує „більшовицький рух”, ним уже охоплені „сотні й тисячі людей” у всій Буковині та Мармарош-Си- гетщині

Бурхливо розвивалися події і на Закарпатті, де 90 % селянських дворів були безземельними або малоземельними й 86% трудового люду не ВМІЛИ Hl читати, ні писати Національно-визвольний рух тут був спрямований насамперед проти угорців-понево- лювачів як однієї з панівних націй двоєдиної мо­нархії А проте мав він ті самі соціальні та загально­національні риси, що й на інших західноукраїнських землях, де провідну роль у боротьбі (включно 13 збройною) за незалежність і возз’єднання з усім українським народом відігравали солдати й військо­вополонені 28 листопада 1918 р Середнянське ок­ружне управління угорської адміністрації повідом­ляло „Українську ідею поширюють солдати, що повертаються додому народ вважає себе тотож­ним з українською нацією і бажає об’єднатися з нею”

Боротьба за возз’єднання охопила практично все Закарпаття, але за браком єдиного керівного органу не набула такого розмаху, як у Східній Гали­чині чи в Буковині Рух за єдність особливо розви­нувся у східній частині краю, включно з Марма- рош-Сигетщиною В листопаді 1918 р у Хусті по­чала діяти „Русская народная рада”, що орієнтува­лася на ЗУНР і УНР Ще 9 жовтня в Ужгороді бу­ло створено „Раду угро-руського народу” (інша на­зва — „Рада рутенов Мадьярии”), яка взяла курс на збереження угорського верховенства над Закар­паттям Подібний орган у Пряшеві під впливом мо­сквофілів 21 грудня 1918 р (після введення у місто чеських військ) висловився за включення Закар­паття до новоствореної Чехословаччини

21 січня 1919 р до Хуста з’їхались представни­ки з усього краю на „всенародні збори угорських українців” Виконуючи волю народу, 420 делегатів висловились за об’єднання комітетів Мармарош, Угоча, Берег, Унг, Земплин, Шаріш, Спіж і Абай- торна із соборною Україною і просили, щоб нова держава „по виконанню сеі злуки узгляднила ок- ремішнє положення угорських українців”

Наступного дня у Києві було проголошено злу- ку всіх українських земель у єдину державу Однак перспективи ставали чимдалі проблематичнішими Не маючи сил, УНР і ЗУ H P оперували майбутнім Закарпаття у спробах забезпечити власне існуван­ня В інтересах возз’єднання не було використано сприятливої ситуації, що склалася після надання південним закарпатським комітетам статусу авто­номії („Руська країна”)

Найбільше шансів заволодіти Закарпаттям ма­ла Чехословаччина 18 листопада 1918 р „Рада ру­синів” у США заявила про свою згоду на окупацію Чехословаччиною територій, населених „угорськи­ми русинами”