На північ від Галицько-Володимирського князівства, з давних- давен жила по лісах та пущах, по річках Німану та Двині і понад Балтицьким морем ціла семя литовських племен.

Ce були: Литва справжня, Жмудь, Пруси, Ятвяги, Корсь, Жем-

гала, Летигола. Литовські племена, так само як давня Русь, були по­ганської віри. Не мали вони великих городів, а жили по пущах неве­ликими хуторами.

них, поруйнують близчі до них литовські землі, наложать невелику данину, та й підуть собі. Не те сталося, одколи на початку XIH віку зявилися у них нові сусіди — Німці з їх лицарськими брацтвами, чи „орденами". Ci брацтва (Ливонське та Тевтонське) піднімали на них великі походи і малою даниною не вдовольнялися; що-весни вони,

в-купі з прихожими до них чужинними лицарями, ходили хрестовими походами на дику Литву, силою вихрещували народ, підбивали литов­ські племена (перш за все Прусів, Ятвягів, Жмудь), а людей повер­тали у своїх підданих; у Литві їм легше і безпечніше було здобути собі лицарської слави, ніж шукати її десь по Сірійських (азіяцьких) палючих пустинях, у небезпечній боротьбі із Турками та иншими „не­вірами".