ДО ПИТАННЯ ПРО ВІЗАНТІЙСЬКИЙ ТА ЗАХІДНОЄВРОПЕЙСЬКИЙ ВПЛИВ НА КУЛЬТОВЕ МИСТЕЦТВО ДАВНЬОЇ РУСІ
Мовчан (Київ)
Київська Русь займала важливу контактну зону між Арабським Сходом, Західною Європою та Скандинавією. За часів її формування та розвитку епіцентром культурно- політичного впливу на східних слов'ян була Візантія.
Велич минулого та сучасного їх південного сусіда, військова могутність та високий рівень візантійської культури створили той ідеал вселенської держави, до якого стрімко потягнулась Русь. Неухильним був і церковний авторитет Візантії. Її церква в цей період, порівняно з римською, була більш життєздатна. Православ'я відрізнялось більшою гнучкістю та толерантністю, що імпонувало давнім русичам. Вирішальним моментом, який призвів до зближення цих держав, було офіційне прийняття Руссю з Візантії у 988 році християнства. Цим актом Київська держава фактично інтегрувалась у візантійську цивілізацію. Церковний союз Русі та Візантії став перемогою для обох сторін. Причому виграла від нього більше Київська Русь, долучившись до високої грецької цивілізації. На Русі розповсюджується писемність, література, досягнуто значних успіхів у архітектурі, образотворчому мистецтві, закладаються традиції політичної культури. Це було не просто перенесення візантійської культури на давньоруський ґрунт, а її своєрідна адаптація у новому середовищі, що сприяло збагаченню оригінальної давньоруської культури.Монументальна архітектура до прийняття християнства на Русі була практично відсутня. Першим кам'яним храмом на Русі, найбільш імовірно, була церква Богородиці Десятинна у Києві. Будівництво величної Десятинної церкви стало видатною подією у житті не лише Києва, але і всієї Русі1. В той час давньоруська держава не мала ні традицій, ні практики мурування культових споруд. Для будівництва Десятинної церкви князь Володимир запросив майстрів з Константинополя. Вони принесли з собою традиційну для середнього візантійського періоду (VIII-XIII ст.) схему хрестовокупольного храму, яка стає канонічною для давньоруської архітектури, а також класичну візантійську техніку будівництва з плінфи на цем'янковому розчині.
Відомо декілька варіантів реконструкції Десятинної церкви, але ні один з них не може бути визнаним достовірним. В основу її плану покладено тринефний шестистовпний храм - класичний зразок константинопольської школи. Але київська Десятинна церква має специфічні давньоруські риси, вона відрізняється своїми досить великими розмірами (37 (без апсид)х34 м), багатокупольністю, що було не характерно для того періоду візантійської культури, де будувались тринефні церкви без галерей. Розміри Десятинної церкви продиктовані статусом храму - головного собору держави, де, окрім богослужіння, проводились різні державні церемонії. Для цієї мети слугували приміщення, додані до основного ядра храму (наосу). Хори (або полаті) відзначались багатофункціональністю. Під час богослужіння тут знаходились князь та духовенство, які немовби розташовувались між богом та людьми. Крім того, на хорах приймали послів, засідала боярська рада, приймались різні державні рішення2. Ще одна риса, що відрізняє Десятинну церкву від візантійських храмів - хрещата форма її підкупольних стовпів, на які спирались підпружні арки. У Візантії вони, як правило, були круглі, а на Русі мали у плані хрещату або багатогранну форму. Останнє пояснюється значно більшими розмірами давньоруських храмів, де підпружні арки несуть велике навантаження барабану куполу, що конструктивно вимагало посилення потужності підкупольних стовпів.
Десятинна церква Богородиці стає духовним центром Давньої Русі3.
Більш конкретну відповідь про реконструкцію Десятинної церкви, мабуть, дадуть археологічні дослідження, які проводяться зараз4.
Біля церкви Богородиці Десятинної будуються кам'яні палаци, місто Володимира оточують нові з мурованими брамами фортифікаційні споруди. Все це знаменує початок на Русі регулярного будівництва з каменю.
Ярослав Мудрий, посівши Київський престол, розпочинає небачене раніше за своїми масштабами будівництво. Центр давнього Києва перебудовується на взірець Константинополя.
Територія міста значно розширюється, з'являється багато монументальних споруд. Те, що у Константинополі зводилось на протязі віків, у Києві будується за десятиліття. Причому Ярослав Володимирович свідомо копіює не тільки константинопольську містобудівельну структуру, але й назви: Софійський собор, храми Св. Георгія та Св. Ірини. Розбудовуються оборонні споруди з головним заїздом до міста - Золотими воротами. Але Золоті ворота Києва в архітектурному відношенні відрізнялися від константинопольських. Останні становили собою тріумфальну арку з трьома прольотами. Головна, найбільш висока з них, призначалась для імператорських процесій. Київські ж ворота були однопрольотними та прорізали високий земляний вал, доповнений з боку поля ще двома ровами. Важливою рисою, яка відрізняла Київські Золоті ворота, був надбрамний храм, що досить рідко зустрічалось серед візантійського будівництва. Але участь візантійських майстрів у спорудженні парадного заїзду до Києва безперечно відчувається у рішенні об'ємнопросторової композиції надбрамного храму та у використанні константинопольської техніки мурування. Найбільш значна будівля Ярослава Мудрого у Києві - Софійський собор, також, як і Десятинна церква, збудований у традиціях константинопольської школи. Про це свідчить характерне для столичної школи візантійського будівництва мурування з утопленими та виступаючими рядами плінфи, з використанням у стінах необробленого каміння. Застосовувалась також класична для Константинополя система декорування фасадів двоступінчастими вікнами, нішами з використанням тонких тяг - напівколонок і, найголовніше, - це рішення об'ємнопросторової композиції храму на зразок вписаного хреста. Хоча архітектурне рішення Софії Київської має неприховано константинопольські риси, одночасно вона має особливості, що роблять цей храм типово давньоруським. Це, насамперед, дуже великі розміри собору (38?54 м), величезні хори, які займають майже половину храму, чітко виражені сходові башти, що ведуть на другий поверх. Особливість Софійського собору в його багатокупольності, пірамідальності композиції споруди, наявності двохрядних критих галерей, що оточували храм з трьох боків5.Знайдені в останній час біля Софії археологічні артефакти також свідчать про вплив Візантії та західної Європи на християнську культову культуру Київської Русі6. Цікаву знахідку виявлено під час розкопок по вулиці Володимирській, поблизу Південних воріт Софійського монастиря. У ямі, заглибленій у материк до глибини 2,1 м, серед матеріалів XI ст. знайдені деталі бронзового хороса у вигляді чотирьох «чаш» світильників зі штирями для свічок, цепу та двох фрагментів гака. До Київської Русі виготовлення подібних хоросів прийшло з Візантії, але на місцеве виготовлення цього освітлювального приладу культових споруд вказують слов'янські литі написи на деяких з них.
В цьому ж місці була знайдена мініатюрна іконка з парним зображенням святих. Виготовлена вона з сіро-брунатного сланцю, має форму прямокутника, розміром 4,2?3,4?0,5 см. На іконці зображені фігури святих, виконані м'яко модельованим рельєфом у повний зріст. Тонкою поглибленою лінією, що оточує зображення, нанесено напис, який свідчить, що на іконці фігури святих Козьми та Даміана. Культ святих Козьми і Даміана був широко розповсюджений у Київській Русі. Відомо, що сказання про їх дива з'явились ще в домонгольський час. Перші церкви на їх честь з'явились у XII ст. У Новгороді з другої половини XII ст. був розповсюджений культ Козьми і Даміана, яких називали Кузьмою і Дем'яном, як захисників ковалів і ювелірів. Палеографічний та іконографічний аналіз дають можливість віднести цей чудовий зразок християнського мистецтва різьби по каменю до робіт
Рис. 1. Храм Кловського монастиря (реконструкція плану).
київських майстрів початку XIII ст. Детальне дослідження кам'яних іконок нещодавно було проведено Є.І. Архиповою7. Неподалік від вищезгаданих знахідок була знайдена мідна кована чаша діаметром 26,5 см з пласким дном.
Внутрішня поверхня чаші декорована схематичними погрудними зображеннями п'яти фігур ангелів. Вони розташовані хрестоподібно - одна в центрі, а чотири по краях. Це типовий зразок декору на бронзових чашах, що надходили з Західної Європи до Київської Русі. Під час робіт по вул. Золотоворітській, 13 знайдено розвали двох амфор грушоподібної форми типу 5,1 р. Аналогічні амфори відомі за масовими знахідками в Константинополі, де вони виявлені в елементах будівельних конструкцій Нового палацу та монастирського комплексу Св. Георгія, пов'язаного з перебудовою в часи правління імператора Констянтина IX (1042-1055 рр.).Проаналізовані вище матеріали репрезентують один хронологічний зріз розвитку візантійського, західноєвропейського та київського культового мистецтва.
До кінця XI ст. Київ був монополістом монументального будівництва на Русі. Широкий його розмах обумовлював підготовку власних майстрів - будівничих, котрі поряд з константинопольськими зодчими приймали участь у зведенні храмів і в інших давньоруських містах: Чернігові, Новгороді, Полоцьку. В основі цих споруд лежить трансформована структура Софії Київської. У другій же половині XI ст. у Києві з'являється декілька монастирських храмів у архітектурі та оздобленні яких відчувається значний візантійський вплив. Для будівництва Успенського собору Печерського монастиру були запрошені константипольські майстри, але ряд побічних фактів свідчить про участь в його спорудженні місцевих будівничих. Успенський собор у Києві започаткував нове явище в давньоруському зодчестві - появу монастирських храмів. Це був шестистовпний, однокупольний храм, фасади якого завершувались закомарами.
В останній чверті XI ст. в Києві було побудовано храм Кловського монастиря. Ця будівля досить незвичайна як для Константинополя, так і для Києва8. Співставлення Кловського собору з найбільшими храмами Києва показує їх близькість по займаній площі (рис. 1). Це п'ятинефна споруда, оточена з трьох боків вузькими внутрішніми та широкими зовнішніми галереями.
В основі плану легко виділяється його центральне ядро - восьмистовпний
Рис. 2. Храм Кловського монастиря (реконструкція Ю.С. Асеева, І.І. Мовчана, В. О. Харламова).
хрестовокупольний храм розміром 22?13 м (без апсид). Купол опирався на чотири стовпи малого підкупольного простору9 (рис. 2). Немає сумніву в тому, що Кловський храм мав хори. Найвірогідніше, що сходи могли розташовуватися у квадратних в плані приміщеннях з боку «дворика», тобто вони ризолітами виступали на західному фасаді. Аналогічний прийом використано, наприклад, у церкві Спаса на Берестові. Подібне планування могло бути і в Кловському храмі, тобто праворуч розташовувалася сходова вежа, а ліворуч - перший поверх займала усипальниця. До речі, в останньому приміщенні виявлено поховання в гробниці, вимуруваній з плінфи XII ст. В цілому, план Кловського храму нагадує план Десятинної церкви, основу якої складає шестистовпний хрестовокупольний храм. Пізніше, з другої половини XI ст., такий тип храму стає домінуючим у давньоруській (головним чином у монастирській) архітектурі, що знайшло своє рафіноване вираження в типі Успенського собору Печерського монастиру. Тип восьмистовпного храму, до якого відноситься Кловський собор, є досить рідкісним на Русі. Як аналогію йому у вітчизняній архітектурі можна назвати лише Спаський собор у Чернігові, Борисо-Глібський у Вишгороді і, можливо, Михайлівський храм Видубицького монастиря у Києві. Однак, ця складна хрестовокупольна архітектура добре відома у візантійському зодчестві. Кловський храм був цілим комплексом, що об’єднував різні монастирські приміщення, чим нагадував візантійські та західні монастирі. Близькість же плану Кловського храму до типу Десятинної церкви можна пояснити прагненням засновника монастиря підкреслити спадкоємність споруд, що були присвячені Влахернській Богоматері10.
Таким чином, є підстави вважати, що в основі плану лежав восьмистовпний храм, оточений вузькими внутрішніми та широкими зовнішніми галереями11. Цей варіант реконструкції храму на Клові викликав заперечення деяких дослідників. Г.Н. Логвін запропонував власний варіант реконструкції храму12. Виходячи з того, що план стрічкових фундаментів Кловського собору незвичайний для давньоруської архітектури, дослідник знаходить йому аналогії в грецькому культовому зодчестві. Маються на увазі так звані храми на восьми опорах, найпоширеніші у XI ст.: храми Никодима в Афінах (1044 р.), католикон і монастир Неа Моні на острові Хіосі (близько 1044 р.), католикон монастиря Хосіос Лукас у Фокіді (перша половина XI ст.)
і церква Успіння монастиря в Дафні близько Афін (кінець XI ст.)13. У грецькому зодчестві ці храми завжди великі за розмірами і майже вдвічі більші за звичайні хрестовокупольні споруди. Реконструюючи план Кловського собору так, що його купол за допомогою тромпів розташовувався не на традиційних чотирьох, а на восьми опорах, Г.Н. Логвін визначив розмір підкупольного простору близько 9,6 м; це найбільший за діаметром купол давньої Русі14.
Варіант реконструкції плану храму на Клові, запропонований Г.Н. Логвіним, здається цікавим і оригінальним. Однак впадає у вічі деяка його невідповідність щодо натурних даних. Якби Г.Н. Логвін при графічній реконструкції плану не додав стрічок фундаменту, які в натурі не існували, то не з'явилась би і можливість конструктивно розмістити купол собору на восьми опорах. Цей досить суттєвий нюанс не дозволяє погодитись з варіантом реконструкції Кловського собору Г.Н. Логвіна. Більш аргументованою є спроба відтворення планової структури і об'єму храму, запропонованих авторами розкопок (рис. 2)15.
На початку XII ст. у Києві з'являються споруди, що продовжують традиції будівництва другої половини XI ст. До них відносяться собори Михайлівського Златоверхого і Федорівського монастирів.
В давньоруському зодчестві в подальшому з'являється новий «почерк», відмінний від усього, що будувалось продовж всього XI ст. На заміну змішаній приходить рівношарова кладка з плінфи, а в системі декору і деяких конструкціях з'являються деякі елементи, пов'язані з впливом романської архітектури (хрещаті склепіння, архітектурні пояски, напівколони на фасадних пілястрах). Ці нові традиції посилились після переходу у другій чверті XII ст. чернігівської артілі до Києва.
Інтер'єр давньоруських храмів також мав візантійські риси. Загальна іконографічна система мозаїк і фресок за своїм походженням була константинопольською. Мозаїкою і фрескою були декоровані стіни і склепіння Десятинного храму. Їх багаточисленні фрагменти були виявлені під час археологічних розкопок.
З аналізу літописного тексту молитви, проголошеної князем Володимиром, можливо припустити, що в куполі собору було мозаїчне зображення Христа Пантократора, а конху апсиди прикрашала постать Богоматері - Оранти. Така ж система і у мозаїчному декорі Софії Київської. За свідченням Києво-Печерського Патерика, подібна іконографія була присутня і в Успенському соборі, де настінний розпис виконували візантійські майстри за допомогою київського іконописця Олімпія Печерського. Мозаїчний декор храмів у давньоруському мистецтві не вийшов за межі Києва. У візантійському авторстві цих шедеврів навряд чи можна сумніватися. Треба відзначити, що всі київські храми, які були прикрашені мозаїками, були князівськими, за виключенням собору Печерського монастиря, хоча і він був збудований та прикрашений настінним розписом за сприянням київського князя. Відмінна риса київських храмів при порівнянні з власне візантійськими спорудами - це доповнення мозаїчних композицій фресковими розписами (Десятинна, Софія, Михайлівський Златоверхий собори). Фрескові розписи збереглися в багатьох давньоруських храмах. В значній частині цих композицій ведуча участь грецьких майстрів не викликає сумніву, хоча є фрески де авторство місцевих художників безсумнівно.
Інтер'єри київських храмів доповнювались кам'яною пластикою у вигляді архітектурних деталей, предвівтарних перепон, парапетів хорів, мармурових та шиферних гробниць. Всі вони мають візантійські корені, нерідко і походження, але значна частина цих творів несе суто місцевий характер, як за задумом виконання, так і за матеріалом. Доповнювала інтер'єр храмів підлога у вигляді килима, набраного в мозаїчній техніці з невеликих шматочків мармуру, смальти та майолікових плиток. В оформленні підлоги Десятинної церкви візантійські майстри внесли новий елемент, використавши місцевий пірофілітовий сланець (овруцький шифер). Рожево-фіолетові плити шиферу, інкрустовані кольоровою смальтою, створювали неповторну красу. В подальшому цей прийом прикрашання підлоги широко застосовувався в інших київських храмах.
На рубежі XI-XII століть монументальне зодчество, яке було сконцентроване раніше у Києві, виходить за його межі і розповсюджується по усій території Давньої Русі. Будівельні центри з’являються в Переяславі, Чернігові та в інших містах. Їх формування відбувається не без впливу візантійських майстрів.
Сьогодні, з позиції тисячолітньої відстані, можна з упевненістю стверджувати, що прилучення Київської Русі до візантійської цивілізації та романської культури відіграло позитивну роль в становленні та розвитку давньоруської культури.
1 Толочко П.П. Десятинна церква - центр давньоруської духовності // Церква Богородиці Десятинна в Києві. - К., 1996. - С. 12-14.
2 Іоаннісян О. Зодчество Давньої Русі від Десятинної церкви до монгольської навали (традиції, зв’язки, розвиток) // Церква Богородиці Десятинна в Києві. - К., 1996. - С. 37-42.
3 Толочко П.П. Десятинна церква - центр давньоруської духовності. - С. 12-14.
4 Івакін Г.Ю., Козюба В.К., Лукомський Ю.В., Єлшин Д.Д., Манігда О.В., Чекановський А.Л. Дослідження Десятинної церкви в Києві 2005 // АДУ 2004-2005. - С. 171-175.
5 Кресальний М.Й. Софійський заповідник у Києві. - К., 1960. - С. 41-87.
6 Мовчан І.І., Боровський Я.Є., Гончар В.М., Писаренко Ю.Г. Дослідження міста Володимира у Києві 1999 р. // АВУ 1998-1999. - С.124-125; Мовчан І.І., Боровський Я.Є., Ієвлев М.М., Архипова Є.І. Археологічні дослідження м. Києва по вул. Золотоворітській, 13 у 2000 р. // АВУ 19992000 рр. - С. 165-166. - Рис. 15-16.
7 Архипова Є. Дрібна скульптура Київської Русі (з приводу статті В. Пуцка «Київська пластика початку ХІІІ ст.») // Студії мистецтвознавчі. - К., 2005. - Ч. 3 (11). - С. 94-102.
8 Толочко П.П. Історична топографія стародавнього Києва. - К.: Наукова думка, 1970. - С.152-158.
9 Мовчан І.І., Харламов В. О. Стародавній Клов // Археологія Києва: Дослідження і матеріали.
- К.: Наукова думка, 1979 - С. 70-84; АсєєвЮ.С., Харламов В.О., Мовчан І.І. Дослідження архітектури Кловського собору в Києві // Археологія. - 1979. - № 30. - С. 42.
10Мовчан І.І. Давньокиївська околиця. - К.: Наукова думка, 1993. - С. 99-114.
11 Асєєв Ю.С., Харламов В.В., Мовчан І.І. Дослідження архітектури Кловського собору в Києві.
- С. 42.
12 Логвін ГН. Архитектура храма на Клове // Исследование и охрана архитектурного наследия Украины. - К., 1980. - С. 73-76.
13 Полевой В.М. Искусство Греции. Средние века. - М.: Искусство, 1973. - С. 153-154.
14 Раппопорт П.А. О роли византийского влияния в развитии древнерусской архитектуры // Византийский временник. - 1984. - Т.45. - С. 37-45.
15 Асєєв Ю.С., Харламов В.В., Мовчан І.І. Дослідження архітектури Кловського собору в Києві.
- С. 30-42.