Після Хмельниченка Україна розділилась на два гетьманства
Правобережне, чисто поруйноване за той час усобицями та чварами своїх честолюбців та чужинців, котрих наводили вони, щоб осягти свого і побороти свого супротивника — і гетьманство Лівобережне, котре прислухалося до Запорожжя та все сподівалось, через свою прихильність до Москви, здобути собі демократичне рівноправство од неї.
Називаючи сей період руїною, історики не вигадують се назвисько од себе, — воно збереглося у народніх переказах за ті часи і справедливо показує, що Україна „доборолася до-краю“.На правому боці Дніпра, як ми бачили, Юрий Хмельниченко зрікся гетьманства і передав свою булаву Павлові Тетері, настановивши його наказним Гетьманом. Тетеря, родом з Переяславя, був людина добре освічена, але по натурі — великий себелюб; він занадто мало клопотався про долю свого рідного краю: що таке честь і совість — розумів він не так, як годиться, а з тими, хто стояв йому на дорозі, був без міри лютий і нічим не гидував, аби осягти свого. Ставши наказним Гетьманом, він ізкликав раду з Правобічної старшини і простих козаків у Чигирині. Охочих до гетьманської булави зявилося двоє, — обидва зяті Богдана: Павло Тетеря і Іван Нечай. Дехто з старшини намагався настановити на Гетьмана Виговського, але Павло Тетеря щедро сипав жінчині гроші і підкупством тим переважив своїх супротивників. Його таки обрали Гетьманом, хоч козацтво добре знало і не любило його. За свого гетьманування він допомагав королеві Янові-Казімиру вернути до польської корони Лівобічну Україну. Багато народньої крови розлилося за ті часи. Під захистом Гетьмана польська шляхта і Жиди знов стали вертатись на свої грунти на Україні. Але тут полковник Паволоцький Іван Попович, бачивши, яке лихо почали вони знову виробляти на Україні, став вигонити їх з земель свого пслку і, змовившись із лівобічним Гетьманом Сомком підняв повстання проти Тетері.