ПИЛИП ОРЛИК І КОНСТИТУЦІЯ УКРАЇНИ
Пилип Орлик, еміграційний гетьман України з 1710 р., походив з Литви; корені його роду виводилися з Чехії і Польщі, але під впливом Мазепиного двору й українського середовища він став палким українським патріотом і продовжив справу великого гетьмана.
При виборах між майбутнім гетьманом і козаками було укладено своєрідні статті, згодом названі Конституцією Орлика. Вони, щоправда, ніколи не були втілені в життя, але увійшли в історію як перша в Європі конституція демократичного суспільства й залишили глибокий слід у свідомості багатьох українців. Вже у вступі цього акту проголошувалося, що Україна обох сторін Дніпра “має бути на всі часи вільною від чужого панування”. Окремі статті обмежували владу гетьмана: державні справи гетьман мав вирішувати спільно з генеральною радою, до якої, крім генеральної старшини й полковників, мали входити виборні депутати від полків. Тричі на рік планувалося скликати раду полкової, сотенної старшини, представників Низового Війська. Вирішення судових справ проти старшини передавалося генеральному судові. Планувалося чітко розмежувати державний скарб (ним мав керувати генеральний підскарбій) і особисті фінанси гетьмана. Полкова й сотенна старшина мала вільно обиратися, а гетьман тільки затверджував її. На гетьмана покладався обов’язок захищати козаків і посполитих від надмірних утисків, забезпечувати козацьких вдів і сиріт. Поза тим окрема комісія мала здійснити перевірку державних земель, що перебували в користуванні старшини, контролювати повинності підданих. Старшині заборонялося використовувати козаків і селян на власні потреби, відбирати у них грунти та інше майно. Та головним мало бути скасування ненависних народові оренд і стацій для утримання компанійського (сердюцького) війська, на що генеральна рада мусила знайти інші джерела фінансування. Окремо обумовлювалися права православної церкви, підпорядкованої константинопольському патріархові; Запорізькому Військові (Низовому) поверталися давні володіння: Переволочна, Келеберда, Трахтемирів, Кодак, землі над Ворсклою, — московські “городки” на Самарі підлягали знесенню. Кордон України знову мав проходити, як за Хмельницького, по Случі. Отже, у Конституції Орлика відчутні ліберально-демократичні тенденції. Запровадження постійних генеральних рад з широким представництвом свідчило, що засади парламентаризму зародилися в середовищі українських політиків уже на початку XVIII ст.Орлик та його соратники, спираючись на реальну військову силу козаків-емігрантів, до яких весь час прибували нові втікачі з України, розгорнули активну дипломатичну діяльність, уклали нові договори з Карлом XII, кримським ханом і турецьким султаном, спрямовані на визволення України від московського панування. Водночас в Україні було розгорнуто широку агітацію серед населення.
Навесні 1711 р. Пилип Орлик з 16-тисячним українським військом вийшов на Правобережжя і
при підтримці населення почав здобувати місто
за містом. Скоропадський відрядив проти нього військо під проводом Бутовича, яке зазнало поразки під Лисянкою, а сам Бутович потрапив у полон. Але під Білою Церквою військо Орлика зазнало невдачі й не змогло оволодіти цією фортецею. Союзники-татари здійснили успішний похід на Слобожанщину, де населення також зустрічало хана як визволителя, відчиняло перед ним міста й видавало царські гарнізони. Але задовольнившись захопленою здобиччю, хан відійшов з Лівобережжя. На Правобережжі татари почали спустошувати край і забирати в неволю населення, що завдало величезної шкоди справі Орлика, хоч гетьманові через султана і вдалося домогтися звільнення захопленого татарами люду.
Влітку Петро І почав контрнаступ. Його військо нещадно розправилося з українцями, котрі при
хильно зустрічали Орлика й татар, населення Правобережжя насильно переганяли на землі Гетьманщини, Слобожанщини й півдня Росії. Основні сили московської армії, переслідуючи Орлика, дійшли аж до Бессарабії, де над Прутом поблизу Ясс відбулася вирішальна битва. Військо Петра І було оточене з усіх боків переважаючими силами турків і татар. З безвихідного становища пареві вдалося видобутися завдяки величезному хабареві турецькому візиреві.
Укладений при цьому Прутський трактат зобов’язував Москву повернути Туреччині Азов і околиці, зруйнувати фортеці в Таганрозі, Кам’яному Затоні й Новобогородицьку, не втручатись у польські справи. Туреччина ж зобов’язувалася вислати Карла XII. Останній був страшенно обурений зрадницькою поведінкою турків, візир заплатив за свої дії головою, проте й у Стамбулі царським дипломатам вдалося підкупити радників султана, і Прутський договір 12 липня 1711 р. було ратифіковано. Однак Орлик мав надто слабкі сили, щоб оволодіти Правобережжям, від якого відреклися московити і яким заволоділи поляки.Пилип Орлик прожив в еміграції ще ЗО років і протягом усього життя разом з однодумцями намагався дипломатичними заходами домогтися визволення України з московського ярма. Петро 1 своєю чергою намагався знешкодити українську еміграцію, робив спроби знищити чи викрасти Орлика, тому той мусив жити то у Швеції, то в Туреччині, то в Німеччині. І всюди гетьман-емігрант використовував найменшу нагоду, щоб порушити українське питання, викликати війну проти Росії і визволити Україну. Пилип Орлик помер у Яссах 1742 р., не досягнувши своєї мети через несприятливі міжнародні обставини, але його життя стало для нащадків прикладом самовідданої боротьби за Українську державу.
Порівняно з попередніми десятиліттями епоха Мазепи стала для України періодом розквіту і стабільності. Вперше після Хмельницького країна мала справжнього володаря, який свідомо й послідовно формував національну еліту, дбав про економічні й політичні інтереси всього народу. Гетьман використав свій вплив на молодого царя, аби поширити кордони Гетьманщини з півдня й південного заходу. Коли ж царизм виразно почав прагнути ліквідації автономії України, Мазепа був змушений шукати порятунку в союзі з Карлом XlL Несприятливі обставини не дали змоги Мазепі, Гордієнкові й іншим патріотам визволити Україну. Перша хвиля української політичної еміграції після полтавської поразки продовжила боротьбу за визволення України. Вищим проявом демократичних прагнень українського народу стала Конституція Пилипа Орлика 1710 р., перша демократична конституція у світі.