Петро Конашевич Сагайдачний.
Запорожська Січ приманювала людий до себе тим, що там могли вони жити таким громадським, рівноправним ладом, який нарід виробив собі споконвіку і безнастанно змагав до него. Але коли Україна не була безпечна від хижих наїздів Татар та Турків, то тимбільше Запороже в близькім сусідстві татарських орд приневолене було безнастанно чатувати.
До тогож трудно було Запорожцям прохарчувати ся на диких безводних степах, вони приневолені були жити промислом, а найзручнїйшим для них промислом була війна з Татарами й Турками. Ватагами нападають тому Запорожці і грабують побережа Чорноморя, Криму, а навіть Малої Азії і тим завдають чимало клопоту польському королеви, котрому турецький султан грозив війною, наколи не здержить козацьких наїздів.З початком 17-го столїтя являє ся на Запорожу Петро Ko- нашевич Сагайдачний, що був там мало що не двайцять літ кошовим. Він був родом із Самбора, в Галичині', і походив з та- мошної дрібної шляхти. В молодім віці вчив ся Сагайдачний в славній тоді' школї в Острозі, а відтак опинив ся на Сїчи, де виявив зразу великі здібности політичні. Він був спосібний до великих починів, а при тім знаменитий полководець і організатор. Ще не бувши кошовим придбав він собі велику славу походом (в 1616 р.), в котрім здобув кріпость Варну, відтак на побережу Малої Азії Синопу і Кафу (на південнім побережу Криму), де був найбільший торг бранцями (головно з України), котрих продавали з відтам до Туреччини і на всі побережа Середземного моря. Здобувши Кафу, визволив Сагайдачний силу українських невільників і невільниць, котрі рознесли його славу по всій Україні'. Сї походи Сагайдачного заподївали чимало клопоту Польщі, бо турецький султан вимагав, щоби заборонено Запорожцям наїзди на Туреччину. Але се була якраз хвиля, в якій Польща потребувала помочи козацтва. Син польського короля Жигмонта III., королевич Володислав, вибраний царем в часі великого розладу в Московщині, хотів здобути московський престіл і облягав Москву.
Польське військо, не діставши належної заплати задля недостачі гроша в скарбі, почало бунтувати ся і розходити ся. Отоді згадали на Запорожців і королівський післанець поспішив на Січ, та зробив умову з Сагайдачним, щоб з козаками пішов на поміч ко- ролевичеви під Москву. За те імовірно дано Сагайдачному владу і над Київщиною, а визволивши королевича з біди, вернув Сагайдачний уже не на Сїч а до Київа і звав ся гетьманом Запорожського війська.Оттепер бажав Сагайдачний уладити справи на Україні, але перепоною сего станула трудність умов з Польщею. Шляхта, що становила сойм, не признавала козаків станом з політичними правами і сойм не хотів затвердити ніякої умови з козаками, хоч би король як бажав наділити їх ширшими права- ми. Ломало ся отже обіцянки короля і тим підкопувало ся до- вірє до його особи. Так був би Сагайдачний приневолений віддати Київ, який мав вельми важне значінє для України. Там почав він уже організувати козацькі полки, а селяни втікали від своїх панів цілими ватагами, сподїючи ся тим способом дістати козацькі права і свободи. Навіть з Полїся, де було густійте населеня як на Україні, а нарід був більше пригнетений
Петро Конашевич Сагайдачний.
шляхтою, горнули ся селяни громадно до Сагайдачного і творили козацькі полки. Булоб отже дійшло неминучо до кріва- вої розправи між Польщею, а козаками, колиб сойм не був приневолений до уступок козакам задля несподіваних грізних обставин.
Молодий і палкий султан Осман, що засів тоді на турецькім престолі, не добивши ся від Польщі погамованя козацьких наїздів на Турків, задумав знищити Польщу і загорнути під свою владу Україну і громадив величезне військо. В такім грізнім положеню завернув ся король Жигмонт III., до Сагайдачного, о поміч і зробив з ним умову. Сагайдачний вимагав, щоби православній Церкві на всій Україні привернено давний виборний лад, а що тоді якраз переїздив через Українські землі цар- рогодський патріярх, висвятив він сім єпископів і київського митрополита Йова Борецького, так що православні знов мали своїх владик.
Крім того бажав Сагайдачний забезпечити більшу свободу громадську козаччині. Перед тим отамана ко- заків-реєстровцїв і всю старшину козацьку настановляв польський коронний гетьман і тим чином правили козаками ніби польські урядники. Сагайдачний вимагав^ щоб отамана вибирали собі козаки самі а польський уряд мав лиш його затвердити. Тепер і Сагайдачного потвердив король кошовим запо- рожського війська і він став звати ся гетьманом. Вправдї сойм опирав ся потвердженю сеї умови короля з Сагайдачним, однак гроза турецької війни приневолила шляхту признати сї права козакам.Султан Осман виступив з 300-тисячним військом під Хотин над Дністром (в 1620 р.), Поляки вспіли зібрати під начальством Ходкевича ледви 72 тисячі війська, але привів їм на підмогу Сагайдачний 40 тисяч козаків. Побіда, яку віднесено над Турками була головною заслугою Сагайдачного, його розуму і лицарства, але сю славну побіду оплатив він житєм, бо на нещастє був тяжко ранений а вернувши з бою до Київа небавом умер там (1622 р.). Перед смертию записав він значну частину свого майна на львівську, київську і инші школи. Сю київську школу заложив він ще за житя, а опісля значно розширив її Петро Могила і вона стала відтак звати ся Київсько- Могилянською колегією або академією.
5.