2. Перемоги ленінсько-сталінської національної політики

Здійснюючи більшовицьку індустріалізацію і на її основі соціалістичне перетворення сільського господарства, КП(б)У під керівництвом ЦК ВКП(б) і особисто тов. Сталіна у нещад­ній боротьбі на два фронти — проти великодержавного росій­ського шовінізму і українського націоналізму — в роки першої п’ятирічки добилась рішучої перемоги у проведенні ленінсько- сталінської національної політики, остаточно ліквідувавши залишену царизмом у спадщину економічну нерівність і куль­турне відставання України.

Ще в 1921 р. на X з’їзді РКП(б) тов. Сталін говорив: „...коли в містах України досі ще переважають руські елементи, то з часом ці міста будуть неминуче українізовані" (Й. Сталін, Марксизм і національно-колоніальне питання, Держполітвидав, 1940, с. 85).

Могутній розвиток промисловості, зростання міст, утворення нових промислових центрів за роки першої п’ятирічки дали можливість втягти у промисловість величезну масу робітників з українського села і тим самим посилити питому вагу україн­ців у складі робітничого класу і міського населення України. Якщо в 1926 р. серед робітників промисловості і робітників- будівельників було 41% українців, то в 1932 р. кількість українських робітників зросла до 53%. У загальному складі робітників і службовців у 1926 р. було 49,9% українців, у 1932 р. стало 59%. Невпинно тривало зростання українського насе­лення в містах. У Харкові в 1926 р. українське населення становило 160 тис. чоловік, або 38,3% усього населення; до початку 1933 р. його стало 330 тис.—більше ніж у два рази. У м. Сталіне (Донбас) в 1926 р. кількість українського населення досягала 27 500 чол., або 26%; в 1938 р. воно збільшилося до 86000 чол. і становило 31% усього населення. В Запоріжжі в 1926 р. українців було 26500 чол., або 47% усього населення, в 1933 р. їх стало вже 60 000 чол., або 56%.

Зміцнення на селі колгоспного ладу, ліквідація куркульської кабали, широкий розвиток MTC і радгоспів стали новим могут­нім поштовхом у ліквідації протилежності між містом і селом. На селі з’явилися раніш небачені професії і велика кількість ква­ліфікованих робітників. Протягом одного тільки зимового пе­ріоду 1933/34 р. по лінії MTC було підготовлено 18 тис. трак­тористів, близько 4,5 тис. бригадирів-трактористів, більш 11 тис. шоферів, 5 тис. комбайнерів, близько 1 тис. дільничних механіків. Крім того, силами MTC було перепідготовлено 14 тис. тракто­ристів.

Перебудова економіки, створення індустріальної основи для піднесення народного господарства, успіхи організаційно-госпо­дарського зміцнення колгоспів, ріст матеріального добробуту трудящих мас утворили могутню й широку базу для небувалого ще розквіту національної по формі, соціалістичної по змісту української культури і прилучення до неї мільйонних мас ро­бітників і селян.

Величезні успіхи були здобуті в галузі народної освіти. Створена була широка сітка українських шкіл. Якщо в 1922 р. в українських школах навчалося 700 тис. дітей, то в 1933 р. навчалося вже близько 4500 тис. дітей шкільного віку україн­ської національності. Небувалого розмаху набув розвиток преси, видавничої діяльності, науки, літератури й мистецтва.

В 1928 р. на Україні видавалося 85 газет, з них українською мовою —60%, в 1933 р. видавалось уже 426 газет, з них україн­ською мовою — 89%.

Ці успіхи у проведенні ленінсько-сталінської національної політики на Україні були досягнуті у нещадній боротьбі з усіма, хто намагався зірвати справу більшовицької українізації, у бо­ротьбі проти буржуазних націоналістів, підтриманих всією контрреволюцією, в тому числі і троцькістами;всі вони намагалися використати українізацію в інтересах укріплення позицій бур­жуазії, відірвати Україну від CPCP, відновити вдаду поміщиків і капіталістів і перетворити Україну в колонію імперіалістич­них держав.

Розбиті й позбавлені своєї виробничої бази, буржуазно-кур­кульські елементи продовжували боротьбу проти диктатури пролетаріату і її керівної сили — більшовицької партії. Дворушни- цьки маскуючись, залишки контрреволюційних націоналістів „ти­хою сапою" намагалися зірвати переможне соціалістичне бу­дівництво. Вони робили ставку на іноземну інтервенцію. Сіючи національну ворожнечу, контрреволюційні буржуазні націоналісти прагнули розірвати єдність і братерську дружбу народів CPCP. Натхненниками нової тактики розбитих буржуазно-націоналістич­них елементів були старі ватажки української контрреволюції— Винниченко, Грушевський, Шаповал. Залишки розбитих укра­їнських націоналістичних партій (українських есерів, соціал- демократів, соціал-федералістів і ін.) були зв’язані з замаско­ваними куркульсько-петлюрівськими елементами на Радянській Україні. Окрилене активізацією цих елементів, знов підняло голову і українське націоналістичне контрреволюційне охвістя за кордоном, як, наприклад, відомий петлюрівський кат і вішатель київських робітників Коновалець, митрополит і поміщик граф Шептицький, царські генерали й поміщики Скоропадський, Пол- тавець-Остряниця і ін.

Але марні були спроби відживаючих залишків капіталістич­них класів. Під керівництвом комуністичної партії український народ завдав нищівного удару контрреволюційному буржуазно- націоналістичному охвістю. У березні 1930 р. органами ДПУ в Харкові була розкрита контрреволюційна організація україн­ських есерів, яка протягом тривалого часу провадила шкідницьку роботу в сільському господарстві. В цьому ж році відбувся судовий процес над контрреволюційною націоналістичною орга­нізацією— „Спілкою визволення України" (СВУ), очолюваною колишніми петлюрівськими міністрами Єфремовим, Ніковським, Чехівським, які, будучи зв’язані з імперіалістичними державами, ставили своїм завданням відновлення капіталізму на Україні. Незабаром, в 1931 р., була викрита контрреволюційна орга­нізація під назвою „Український національний центр", на чолі якої стояв М.

Нещадно громлячи контрреволюційні кубла, комуністична партія більшовиків України під керівництвом ЦК ВКП(б) і осо­бисто тов. Сталіна викрила й розтрощила націоналістичне угру­повання в КП(б)У, очолюване Скрипником, який ще в 1923 р. виступав проти утворення CPCP. Буржуазно-націоналістична позиція Скрипника відбивала незадоволення відживаючих капі­талістичних класів України режимом диктатури пролетаріату і була спрямована на послаблення господарських, державних і культурних зв’язків України ц іншими республіками Радян­ського Союзу, на відрив української мови від російської, на сприяння контрреволюційній роботі українських буржуазних націоналістів, російських білогвардійців і іноземних інтервентів, які намагалися відірвати Україну від CPCP, повернути укра­їнських трудящих в ярмо поміщиків і капіталістів, перетворити Україну в колонію іноземного капіталу. •

Розгром українського націоналізму, викриття націоналістич­них дворушників були необхідною умовою більшовицької укра­їнізації. Партія більшовиків разом з тим продовжувала найне- щаднішу боротьбу проти великодержавного російського шові­нізму, який є спільником українського націоналізму в боротьбі проти Радянської влади.

Здійснюючи на ділі генеральну лінію партії, проводячи ста­лінську індустріалізацію і колективізацію, зміцнюючи і поси­люючи керівництво будуванням української соціалістичної куль­тури, виховуючи й висуваючи більшовицькі українські кадри, розгортаючи інтернаціональне виховання мас, КП(б)У забезпе­чила нове піднесення, нові перемоги в проведенні ленінсько- сталінської національної політики, забезпечила дальший небува­лий розквіт національної по формі, соціалістичної по змісту української культури.

3.