1 Передісторія українських земель.

Територія сучасної Украї­ни стала заселятися ще в епоху раннього палеоліту - приблизно міль­йон років тому. Про це свідчать чисельні археологічні знахідки. Зок­рема, археологами досліджені стоянки поблизу с.

Основним заняттям людей раннього палеоліту було збиральниц­тво, а також полювання на тварин (нерідко великих). У своїй трудовій діяльності вони вже використовували знаряддя праці, виготовленими переважно з кременю. Постійних жител і поселень не було, первісні люди постійно переходили з міста на місто у пошуках їжі.

Про соціальну організацію цієї доби відомо небагато. Основною соціальною одиницею була дородова община (первісне стадо) з нев- порядкованими шлюбними відносинами. Община ґрунтувалася на кровно-родинних зв’язках. Водночас вона виступала єдиним госпо­дарським колективом, зокрема, при облавному полюванні.

Щодо антропологічного типу людини, то до 150 тис. років існу­вали найбільш ранні типи - пітекантропи та синантропи.

У період середнього палеоліту (150 - 40-35 тис. років тому) змі­нився антропологічний тип людини - з’явилися неандертальці. Це були кремезні, невисокого зросту (160 см) люди, об’єм мозку яких становив приблизно 1400 см². Вони мали дуже похилий лоб з вели­ким надорбітальним валиком, нижню щелепу без підборідного висту­пу, лицева частина значно виступала вперед. Основним заняттям неа­ндертальців було полювання на таких великих тварин, як мамонти, носороги, бізони, північні олені тощо.

Близько 100 тис. років тому клімат різко змінюється, розпочина­ється льодовий період. Як наслідок змінюється і спосіб життя первіс­них людей.

В якості одягу використовують шкіри тварин, починають засе­ляти печери та відкрили спосіб добування вогню. Там, де не було придатних для життя печер, виникають штучні житла округлої фор­ми, обкладені навколо кістками мамонтів і перекриті шкірами диких тварин.

Неандертальці освоїли нові види господарської діяльності - по­лювання, рибальство. В цю добу триває розвиток техніки обробки кременю та виготовлення знарядь праці.

У період пізнього палеоліту (35-10 тис. років тому) клімат зали­шається суворим - холодним та сухим. У цей час завершується фор­мування людини та змінюється організація суспільства. Сформувала­ся людина розумна (кроманьйонці та грімальдійці). Представники но­вого типа помітно різняться зростом, будовою черепа та кістяка. На зміну дородовій общині приходить родова, пов’язана кровноспорід- неними зв’язками. Родовід ведеться по материнській лінії, тобто спо­стерігається матріархат. Матріархат відповідає періодові, коли пану­вали збиральництво, мисливство і рибальство.

У період пізнього палеоліту відбуваються зміни у кліматі. Льо­довик відступає на північ, що спричиняє розселення людей. Стоянки людей розумних розташовуються поблизу річок, тобто в містах, де багато їжі. На стоянках будуються довготривалі житла - землянки та напівземлянки. Декілька таких жител являли собою поселення.

Загальна чисельність населення доби пізнього палеоліту на те­риторії сучасної України не перевищувала 6 тис. осіб.

У добу мезоліту (10-6 тис. років назад) льодовик на теренах Єв­ропи остаточно розтанув, сформувався сучасний ландшафт, рослин­ний та тваринницький світ. У цей час була заселена вся територія су­часної України, включаючи і північні лісові райони. Населення ста­новило приблизно 20 тис. осіб, а середній вік складав 20-23 роки.

Природні зміни призвели до вдосконалення знарядь праці і за­собів полювання. Людина винайшла лук та стріли. Були одомашнені дикі тварини (спочатку собаку, а пізніше свиня). В Україні налічуєть­ся майже 1000 пам’яток мезоліту.

Відбувається перебудова соціального життя - зростає роль пар­ної сім’ї.

У добу неоліту (VI-ІІІ тис. до н.е.) природні умови не змінилися і мало чим відрізнялися від сучасних. Однак у цей період з’являються нові форми господарства - скотарство і землеробство, а також реміс­ництво.

Ще одним досягненням цього періоду був винахід глиняного посуду.

За характером матеріальної культури та основних видів занять неолітичні культури України підрозділяються на дві зони - землероб- ського-скотарські та рибацько-мисливські.

У рамках первіснообщинної формації відбулись також два вели­ких суспільних поділи праці. Перший характеризується виділенням скотарських племен, що зумовило значне підвищення продуктивної праці, появу додаткового продукту і обміну. Другий великий суспіль­ний поділ праці пов'язаний з виділенням металургії як самостійної га­лузі виробництва, що призводить до корінних змін в економічній і суспільній структурі.

Доба енеоліту (ІѴ-ІІІ тис. до н.е.) -це час подальшого розвитку скотарства та землеробства. Провідну роль серед племен цієї доби ві­діграють трипільці.

На пізньому етапі свого розвитку трипільські племена займали величезні простори Східної Європи від Слобідської України до Сло­ваччини і Румунії, від Чернігівщини і Полісся до Чорного моря і Бал- канського півострова. Основою життєдіяльності трипільських племен було землеробство (вирощували кілька сортів пшениці, ячменю, про­со, використовували рогові мотики і кістяні серпи) та скотарство (тримали биків, кіз, свиней овець, рідко коней). Надзвичайно розви­неними були гончарство та металообробка. Мідь не тільки кували, але й плавили.

Житла споруджували з глини, вони мали прямокутну форму, ро­змір - 30-50 м². Покрівля була двосхила, долівка - глиняна. Забудова поселень здійснювалася по колу, в центрі якого - загін для худоби.

Антропологічний тип племен трипільської культури вивчений слабо.

В основі суспільного устрою були спочатку матріархальні, а по­тім патріархальні відносини. Про це свідчать знахідки чоловічих ста­туеток із жезлами в руках як символами влади та певного соціального стану. Лад трипільського суспільства був близький до військової де­мократії - перехідної ланки до держави.

Паралельно з розвитком трипільської культури на схід від Дніп­ра йшов процес формування скотарського господарства. Хоча східні скотарські племена стояли на нижчому рівні розвитку ніж трипільці, однак, відрізняючись войовничістю, поступово витісняють або підко­ряють трипільців. З багатоманітності землеробсько-скотарських пле­мен, які жили на великих просторах Східної і Середньої Європи в ІІ тис. до н.е., виділяються племена культури шнурової кераміки (назва від глиняного посуду, прикрашеного характерним орнаментом з від­битків шнура). Носії цієї культури були, на думку багатьох вчених, прадавніми предками слов’ян, балтів та германців.

Доба бронзи (друга половина ІІІ - початок І тис. до н.е.) харак­теризується подальшим зростанням кількості населення, активізацією міграції, появою надлишків виробництва, соціальним розшаруван­ням, початком загарбницьких війн. На зміну матріархату приходить патріархат.

У цю добу винайшли бронзу, колісний транспорт, ткацький вер­стат. Відбувся суспільний поділ праці - виділення скотарських пле­мен.

Отже, становлення і розвиток суспільних зв’язків в Україні від­бувалися протягом багатьох тисячоліть.

2