У переддень повстання

З завершенням 1-і світової війни на західноу­країнських землях настав якісно новий етап на­родних змагань Здійнявшись у Галичині, хвиля загальнонаціонального повстання прокотилася Бу­ковиною, Волинню, Закарпаттям Визвольна бо­ротьба, що охопила території, являла глибокий взаємопов’язаний процес органічну частину пере­творень, які докорінно змінили обличчя Централь­ної та Східної Європи, всього континенту, врешті, цілого світу

Українці як і інші народи Австро-Угорщини, домагалися ліквідації ненависної влади Габсбурпв на своїх землях Зробивши чималий внесок у роз­вал віденської імперії, революційні виступи у Східній Галичині, Буковині, Закарпатті, а також на Волині одразу ж переросли в оборонну війну, спря­мовану проти військ новопосталих держав (у першу чергу Польщі) і тих, котрі існували й раніше (пере­дусім Румуни) Особливої гостроти й міжнародно­го розголосу набула збройна боротьба у Прикар­патті Це зумовлювалося стратегічним, політичним і культурним значенням Східної Галичини та її цен­тру — Львова в історичному житті України та їх місцем у територіальних домаганнях Польщі, якій переможна Антанта відводила першорядну роль у перебудові Центральної Східно; Європи

Західноукраїнські землі вступили у новий етап свого розвитку, обтяжені перебуванням у бага­товіковому колоніальному ярмі Невигойне вірнопідданство місцевої еліти щодо габсбурзької монархи гальмувало розвиток подій у Східній Галичині аж до остаточного падіння Австро-Угор­щини Українські депутати віденського парламенту прихильніше, ніж представництва інших поневоле­них народів, зустріли маніфест імператора Карла від 18 жовтня 1918 р, який обіцяв перетворити Австрію на федеративну державу Як твердять де­які активні учасники тодішнього українського руху, за порадою монарха 18-19 жовтня було скликано „з’їзд мужів довір’я"

Імперії лишалося існувати лічені дні, а депутати парламенту, єпископи, члени сеймів і лідери політичних партій Галичини та Буковини, які зібра­лися у Львові, далі дотримувалися курсу на зали­шення західноукраїнських земель під владою Відня Він обґрунтовувався невизначеністю позиції Антанти, з одного боку, та становища на Великій Україні, — з другого Головний документ зібрання, що проголосило себе Українською Національною Радою — вищим органом західноукраїнських зе­мель, проголосив українські землі імперії станов­лять „одноцільну українську територію", що „уконституйовується Українська держава", пред­ставники якої мають брати участь у майбутній мирній конференції Останній пункт декларації за­бороняв „теперішньому австро-угорському міністру заграничних справ Буріану" вести переговори „іме­нем сеі української території" Переводячи це рішення на зрозумілу народові мову, K Левицький на мітингу 20 жовтня заявив, що воно означає „утворення Української держави в межах Австро- Угорщини" Він та його однодумці вбачали у ство­ренні „коронного краю" чи королівства у складі Австрії альтернативу польській владі над Східною Галичиною

Центральний уряд відмовився від обіцяного поділу Галичини на польську й українську частини 31 жовтня він підтримав створену в Кракові поль­ську Ліквідаційну комісію, яка претендувала на владу над всім регіоном Іншим було ставлення до українських прагнень Фактично заперечувалася можливість встановлення української адміністрації навіть в окремих внутрішніх повітах Східної Гали­чини

Неприхильну позицію центру підживлювало негативне ставлення до возз’єднання українських земель Ще 15 вересня 1918 р намісник у Галичині генерал K Гуйн звернув увагу старост і директорів поліції у Львові й Кракові на те що в Тернопільсь­кому, Збаразькому та інших повітах „деякі члени лепону (січових стрільців — Abt ) провадять серед сільського населення пропаганду у великоук- раїнському дусі"

Лідери УНРади не наважилися виступити з по­зицій загальноукраїнського руху, бо знали про наміри Антанти й США зберегти Австро-Угорсь- ку імперію, але позбавивши іі польських та деяких інших земель

Та як у селах, так і в містах все діяльнішу підтримку здобували ті, хто закликав до воз­з’єднання з Великою Україною Орієнтації на Відень суперечив досвід світової війни 1914—1918 рр, яка з перших днів і до самого свого кінця кри­вавила Галичину, Буковину та Волинь їхніми тери­торіями зі сходу на захід, а потім із заходу на схід прокотилися армії обох воюючих угруповань з єди­ною метою — загарбати нові українські землі Жорстоких випробувань зазнали й українці Закар­паття Швидко позбуваючись ілюзій щодо доброго царя чи цісаря, маси чимдалі свідоміше прагнули згуртування української нації та возз’єднання її зе­мель Найактивніше боролися за цю історичну справу солдати й військовополонені, які винесли на своїх плечах основний тягар війни Молоді політи­чні й соціальні сили, перебравши ініціативу в рево­люційно-визвольному русі, енергійно домагалися усунення австрійської військової адміністрації, перш ніж вона передасть владу в Східній Галичині полякам

Подібні тенденції виявилися й при формуванні Української національної рад Соціал-демократи відмовилися увійти до й складу Настрої УСДП здобули підтримку політично активного студентст­ва й молоді, а також солдатів, котрі повернулися з російського полону Рішуче обстоювали держав­ницькі прагнення українські січові стрільці

Ці верстви західноукраїнського суспільства віддзеркалювали його соціальну психологію, ради- калізовану у вирі світової війни Остання вкрай за­гострила як національні, так і соціальні супереч­ності Опозиція галицької молоді й соціал-демо­кратів угодовським діям старих політичних автори­тетів зумовлювалася не лише їхнім національно- державним патріотизмом, а й прагненням соціаль­ної справедливості Відбиваючи глибинні настрої суспільних низів, ці тенденції перетворювались на важливий чинник громадсько-політичного життя, який наближав визрівання революційної ситуації Потрібна була лише іскра, щоб уся Західна Україна спалахнула полум’ям усенародного національно- визвольного повстання І воно вибухнуло 1 листопа­да 1918 р у Львові Ця визначна подія заслуговує особливої уваги