Боротьба за головне місто Східної Галичини

Рішучий виступ українців у Львові пришвидшили воєнні приготування польської сторони. Вірна німцям Регентська рада у Варшаві 23 жовтня призначила головнокомандуючим і на­чальником генштабу відомого своїм екстремізмом уродженця калушчини генерала T Розвадовського, який негайно почав формувати військові частини для дій на Сході Дедалі активніше до цього підключалася „Польська організація войскова“ Польське командування готувалося 1 листопада пе­ребрати владу у Львові від австро-угорського намісника K Гуйна, а солдати й офіцери польського походження, звільнені від присяги австрійським імператором Карлом, повинні були присягнути Варшаві На території Галичини створювалися два військових округи Особлива роль відводилася Львівському, новопризначений командуючий якого вирушив до Львова разом з представниками Поль­ської ліквідаційної комісії Прихильність Відня провіщала „легальний” перехід влади у Львові до рук новоспеченої польської адміністрації

E Старчевський, президент створеного у липні 1917 р в Києві Польського демократичного об'єднання, наголошував Польща не має права на Львів, рівно як і на Вільно Ці міста, вважав він, „розташовані, безперечно, в оточенні непольських територій і є історичними столицями Вільно держави литовсько-руської, а Львів — західної гілки українців” Розважливий ідеолог вважав во­лодіння цими містами навіть некорисним для май­бутньої Польщі „В інтересах польського духу, — зазначав він, — цілком достатньо, аби ці міста й те­риторії, що їх оточують, перебували під урядуван­ням влади, нехай чужої в національному відно­шенні, але цивілізованої та правової”

На жаль, чималий досвід співробітництва демо­кратичних сил України й Польщі, підкріплений 1917 р наданням польському населенню Наддніпрянщини культурно-національної (персо­нально-національної) автономії, наприкінці 1918 р було перекреслено у Східній Галичині та Волині

Урядова Варшава не прагнула мирного врегулю­вання Плани будь-що оволодіти Львовом диктува­лися ключовим значенням міста у розширенні кор­донів Польщі на південному сході Це мало стати запорукою успіху в боротьбі за Східну Галичину й Волинь, звідки відкривався подальший шлях у їлиб України Забезпечувались важливі передумови для

245

іноземного панування над іншими західноу­країнськими землями — Буковиною та Закарпат­тям, що втрачали важливий культурно-політичний і стратегічний осередок, до якого тяжіли віками Створювався грунт для змови — мовчазної чи відкритої — про новий поділ західноукраїнських земель

У західних столицях добре знали, хто і як вик­ликав польсько-українську війну Авторитетні аналітики вже в листопаді 1918 р подали своїм ше­фам конкретні факти й міркування про перебіг подій Доповідь основного експерта з польсько-ук­раїнських взаємин Л Бернштейна-Неміра розроб­лена в надрах англійського міністерства закордон­них справ, констатувала

„Збройні дії у Східній Галичині розпочалися після того, як Польська ліквідаційна комісія обрала місцем свого перебування Львів, замість Кракова, який протягом (світової) війни залишався центром політичної активності поляків у Галичині, це було зроблено, незважаючи на виразні застереження соціалістів про нерозумність створення „fait accom­pli” для розв’язання польсько-українського конфлікту Більше того, ця комісія взяла за правило взагалі не вдаватись у своїх діях до спроб досягти взаємопорозуміння з українцями 3 огляду на це, цілком очевидно, яка саме сторона спровокувала збройний конфлікт 1 навіть за таких умов перші кроки українців були скеровані проти австрійських властей (губернатора Гуйна і командуючого війсь­ковими силами генерала Пфайфера), а не проти по­ляків Інакше кажучи, українці робили у Східній Га­личині те саме, що й поляки у Західній Галичині Той факт, що населення Львова переважно польсь­ке, є такою ж нещасливою обставиною, як і німець­кий характер Риги або Катовиць “

Цей висновок видатного англійського історика підкріпив хіба що небажання прем’єр-міністра Д Ллойд-Джорджа беззастережно йти за своїми французьким, американським та італійським коле­гами — Ж Клемансо, В Вільсоном і В Орландо Його ж партнери по керівництву Паризькою мир­ною конференцією, дбаючи про власні інтереси у великій міжнародній грі, аж ніяк не прагнули серйозно й відповідально вникати у суть тери­торіальних суперечок, які охопили завжди переоб­тяжену національними конфліктами Центрально- Східну Європу, та сприяти врегулюванню цих конфліктів мирними засобами

Домінування політики доконаних фактів і хи­жацького права дужчого цілком влаштовувало ре­жим, який встановлювався в Польщі В одному з перших інтерв’ю його глава Ю Пілсудськйй одвер- то заявив „Як усі військові, не маю великої довіри до вирішення військових справ за допомогою плебісциту або тих чи інших виявів громадської думки”

18 жовтня 1918 р очолюваний РДмовським Польський національний комітет заявив претензії на Познанщину, Західну Білорусію та Галичину „їх окупація, — зазначалось у відповідному звер­ненні, — гарантуватиме Польщі безпеку на Сході й може послужити у майбутньому базою воєнних акцій союзників у Роси”

Якщо повернення Познанщини було важливим кроком до об’єднання польських етнічних земель, то окупація Східної Галичини перешкоджала здійсненню такої ж одвічної мети українського на­роду Повоєнне розв’язання проблем Східної Гали­чини і Львова стало яскравим прикладом кричущої суперечності між проголошенням права націй на са­мовизначення і реаліями його втілення Боротьба за Львів перетворилася на один із найболючіших вузлів міжнародних відносин кінця 1918— перших місяців 1919 р Обставини склалися так, що розв’язати його можна було лише силою

Ретельно опрацьований польський сценарій оволодіння Львовом був перекреслений У ніч на 1 листопада 1918 р в головному місті Східної Галичи­ни встановилася українська влада Орієнтуючись на відому поведінку керівництва УНРади, такого мало хто чекав Але цього разу справу організував очолюваний сотником Д Вітовським Військовий комітет, створений у вересні офіцерами-украінцями австрійської армії і поповнений у жовтні представ­никами січових стрільців Молоді старшини діяли натхненно й сміливо Головна увага приділялася ро­боті у зосереджених на території Східної Галичини австрійських військових частинах, де переважали українці, а також серед розміщених у Буковині за­гонів січових стрільців Одночасно зміцнювалось співробітництво з населенням міст і повітів, де існу­вали осередки українського офіцерства

Головною ланкою революційного вибуху став Львів Організатори виступу мали у своєму розпо­рядженні невелику кількість (щонайбільше 2,5 тис ) солдатів-украінців у складі розміщених тут австрійських частин Оволодіти 200 -тисячним містом з такою незначною силою було неможливо Але йшлося не про військовий переворот, а про за­гальне повстання Його мета не обмежувалась пе- ребранням влади у Львові Визвольна революція мала відновити — після майже 600-літньоі перерви

— національну державність на західноукраїнських землях Здійснити це споконвічне прагнення здатна була лише воля всього західноукраїнського насе­лення, а захистити його від неминучого й скорого нападу могла тільки вся Україна

Перше історичне завдання вдалося успішно розв’язати Повстання у Львові знайшло активну підтримку з боку українського населення міста, всієї Східної Галичини Солдати-украінці оволоділи міською цитаделлю, військовими казармами і скла­дами За участю цивільних добровольців — мо­лоді, тамтешнього та навколишнього робітництва

— було усунуто намісника, повстанці заволоділи ратушею, банком, поштою, залізничним вокзалом

Встановлення української влади проходило без­кровно, без жертв як серед військовиків, так і мир­ного населення Те саме відбулося в інших місцево­стях Східної Галичини

У відозві від 1 листопада Українська національ­на рада проголосила створення національної держа­ви на українських землях колишньої Австро- Угорської монархи Ii назву й територіальні межі уточнив закон, ухвалений 13 листопада „Держа­ва має назву Західноукраїнська Народна Рес­публіка", вона являє „українську суцільну етно­графічну область з українською частиною бувших австрійських коронних країв Галичини з Володи- мирією і Буковиною та з українськими частями бувших угорських столиць (комітетів) Спиш, Ша­риш, Земплин, Уг, Берег, Угоча і МармаропГ За­кон утверджував державну самостійність ЗУНР