Переддень імперіалістичної війни
В умовах дедалі більшого зростання революційного піднесення настав 1914 рік. „Кипить не згасаючи велика боротьба за визволення", — писав Центральний Комітет РСДРП у випущеній ним прокламації до 9 січня 1914 р.
Справді, цей традиційний день пам’яті по загиблих у 1905 р. став немов би передвісником близької революції: 250 тисяч страйкуючих робітників у день 9 січня, — так відзначив російський пролетаріат новий 1914 рік. Вночі проти 9 січня на будинку залізопрокатного заводу в Костянтинівні був вивішений червоний прапор з бойовим лозунгом: „Геть монархію Романових!“.Наближались 100-і роковини народження Шевченка. Боячись, щоб цей ювілей не став приводом для масових виступів, уряд заборонив його. Проте, сама заборона стала приводом для виступів. Відмічаючи цей захід реакції, Ленін писав: „Заборона вшанування Шевченка була таким чудовим, прекрасним, надиво щасливим і вдалим заходом з точки зору агітації проти уряду, що кращої агітації і уявити собі не можна... Після цього заходу мільйони і мільйони „обивателів" стали перетворюватися у свідомих громадян і переконуватися в правильності того вислову, що Росія є „тюрма народів" (Ленін, Твори, т# XVII, с. 293). Вшановуючи пам’ять великого поета революціонера-демократа, застрайкували робітники ряду підприємств Києва, Харкова, Петербурга та інших міст.
16 квітня застрайкували 12 тис. робітників Петровських заводів у Донбасі, пред’явивши адміністрації економічні вимоги. Страйк перекидався на інші райони. Перед урядом стала реальна загроза загального страйку всього пролетарського Дон- баса. Були мобілізовані військо і поліція. Економічний страйк супроводжувався сутичками з військами. Озброєні військові загони роз’їжджали по заводах і робітничих селищах, розганяли сходки й мітинги, що там збиралися. Одного разу загін поліції взявся навіть до зброї, але, не покладаючись на свої сили, стріляв угору.
Пізніше департамент поліції вимагав від катеринославського губернатора пояснень, чому стріляли вгору, а не в робітників.Новим у робітничому русі 1914 р. було залучення до боротьби робітниць. Діяльна участь робітниць у відзначенні Міжнародного жіночого дня 23 лютого, а слідом за цим масові протести в зв’язку з отруєнням робітниць на деяких підприємствах Петербурга показували, що і ця найбільш пригноблена частина робітничого класу стає до лав борців за революцію.
У квітні за революційну пропаганду з трибуни IV думи було виключено на 15 засідань більшовицьку фракцію думи. У відповідь на це по всій країні піднялася нова хвиля політичних страйків, яка, наростаючи, на 1 травня 1914 р. охопила по всій Росії 500 тис. робітників. Лише в Києві, Харкові, Миколаєві і Одесі, за повідомленням газети „Путь правды", кількість страйкуючих у цей день досягла ЗО тис. чоловік. Безсила справитись з ростучим рухом, поліція скаженіла. З Києва, Одеси, Харкова і інших міст повідомляли про численні арешти передових робітників, розгром місцевих організацій РСДРП, захоплення революційної літератури і т. ін. Такими заходами поліція сподівалася запобігти першотравневим виступам 1914 р.
В цей час на політичному горизонті вже збиралися грозові хмари світової війни, і тому партія висунула більшовицький лозунг до Першого Травня 1914 р.: „Геть братовбивчі війни, національний розбрат, геть мілітаризм". Могутній розмах революційного руху викликав певне замішання і розброд в пануючих класах. Ліберальна буржуазія і навіть поміщики були явно незадоволені урядом, що не міг справитись з наростаючим піднесенням. У такому дусі висловився торгово-промисловий з’їзд, Щ.0 відбувався в той час. Це відбилось і в запропонованій октябристами резолюції IV думи проти міністерства внутрішніх справ при обговоренні його бюджету. „Розпад, хитання, взаємне недовір’я і невдоволення всередині системи 3-ього червня, всередині поміщиків і реакційної буржуазії",—такою, за висловом Леніна, була одна з характерних особливостей політичного становища того часу (Ленін, Твори, т.
XVII, с. 331). Тим часом події розгорталися. Знаменита забастовка робітників заводу Лесснера в Петербурзі, що почалася в квітні, тривала і закінчилась лише у серпні. Причиною забастовки було самогубство робітника, що не витримав знущання адміністрації заводу. У травні вибухла загальна забастовка бакинських робітників. На знак протесту проти переслідувань бакинських товаришів почалися мітинги і страйки робітників у Москві, Петербурзі, а за ними і в інших містах Росії. З липня поліція розстріляла робітничий мітинг на Путіловському заводі, в наслідок чого було вбито й поранено понад 50 чоловік. Звістка про розстріл путіловців блискавкою облетіла Росію і ще вище піднесла революційну хвилю. В Петербурзі, Лодзі, Баку на вулицях з’явилися барикади. Широкий відгук мали липневі події і на Україні. В самому лише Харкові на знак солідарності з робітниками Баку і Петербурга застрайкувало 24 підприємства. З революційними піснями робітники виходили на вулиці. До заводів стягувалися війська. В Миколаєві, як і в Петербурзі, війська стріляли в робітників; були людські жертви. Починалися авангардні бої нової революції. Але ці бої були перервані імперіалістичною війною, якою царизмові тимчасово вдалося припинити революційне піднесення.5.