ПЕРЕБІГ ГРЕЦЬКОЇ КОЛОНІЗАЦІЇ ПІВНІЧНО-СХІДНЬОЇ ОБЛАСТИ ЧОРНОГО МОРЯ. ПАНТІКАПАЙОН. УТВОРЕННЯ БОСПОРСЬКОЇ ДЕРЖАВИ
У першій половині ѴІ-го століття до P. X., в північно-східній частині Чорного моря, на Керченськім півострові Тавріди, на південнім побережжі Майотіди, на Таманськім півострові Кубанщини і на південь від нього, — зразу ж простягається низка грецьких побережних факторій, очолених Пантікапайоном, на місці теперішньої Керчі.
Масове й, приблизно, одночасове, заселення цього кутка Чорного моря греками, в історії осадництва в просторах Евксінського Понту, — не має прецеденту. І Ольбія, і Херсонес заснувалися, більш-менш, самітньо серед тубільної стихії і лиш поволі поширювали коло своїх впливів та господарського визиску варварського запілля, причім, Ольбія, впродовж свого, сливе тисячолітнього, буття, не виділила з своїх надр ні одного визначного поселення, яке можна було б назвати осадою, наприклад, такою, як Керкінітіда та Калос Лімен. Можливо, тільки Алектор, Скопеле та Березань були заселені ольбіополітами, а решта поселень лишалась тубільною, залюдненою міксгелленами. Характерно, що Херсонес, навіть, Ольбія, так швидко не варваризу- валися, як Пантікапайон та підлеглі йому міста. Тут варваризація йшла легко, ніби всі ці осади піддавались їй з охотою. Це безболізне для греків і для варварів співжиття було наслідком досить високого культурного рівня, якого досягли автохтонні побережні племена цієї частини Чорного моря вже задовго до масового прибуття туди греків, завдяки давнім, сягаючім в глибину передісторичних часів, зносинам з передньоазійськими цивілізаціями. Перебіг опанування греками північно-східньої частини Чорноморщини, представляється в цілком іншому аспекті, ніж те було з процесом колонізації Ольбії та Херсонесу.. :
Сюди, майже одночасно, прибула „тьма-тьменна” переселенців, почала засновувати рясну низку осад, головним чином, уздовж Керченської протоки, та займати довколишні родючі ґрунти. Справді, щось подібне й сталося.
У цей саме час, на початку ѴІ-го ст. до P. X., в Мілеті активізувалася соціяльна криза, внаслідок якої, спалахнула міжусобна боротьба проміж демосом та плутократичною аристократією. Цей розрух, який дарував перемогу демосові, примусив юрби мілетян аристократичного табору, кинути батьківщину та, під проводом ватажків-ойкестів, переселятися на нові місця. Тоді саме, мілет- ські іонійці й прибули в наші простори. Але, — і це ми підкреслюємо, — в далеку дорогу рушали вони не навмання, не світ за очі, а по давно-давно протореній купцями-мореплавцями путі. Ці самі купці, інформували їх, давали їм путівники, оповідали їм, де саме у Скитії можна обсадити „злачні” та „млечні” береги. Якраз такими „злачними” берегами був північно-східній закуток Чорного моря: Керченський півострів Тавріди, Таманський півострів Кубанщини з запіллям, й південне побережжя Озівського моря. Ця простора місцевість, від пра- давна була досить густо заселена осілими племенами, головним заняттям яких було хліборобство. Це були автохтони, які жили там ще за часів Кіммерії, а може й самі були рештками кіммерійців, споріднених з кримськими таврами. У всякім разі, археологічні дані, як це вже ми знаємо, що відносяться до передскитської і скитської діб цього краю, свідчать про надзвичайну заможність верхівки тубільних племен і про давні зв’язки їх з передньоазійськими цивілізаціями.Етноніміка й топоніміка цієї области, — мало вияснена і, як звичайно, була дуже зіпсована й грекизована, в свій час, гелленами.
Та все ж, погляньмо на етнографічну мапу цих просторів, хоч як туманно накреслну історичними джерелами. На Керченськім півострові сиділи,,скити”, може, помішані з таврами, а може — рештки колишнього кіммерійського населення. На протилежнім Таманськім півострові і вздовж ріки Кубані — Гипанісу чи Антікіту древніх, — де розлягалися обшири родючої, добре зрошеної землі, де було багато плавневого лісу, дібров, плавень та лугів, — сиділи сінди, можливо, збірна назва багатьох племен, які заселяли також чорноморське побережжя аж до Сіндської Гавані, на місці якої, пізніше, постала бос- порська осада Горгіппія (теп.
Анапа). Ця Сіндська Гавань засвідчує, що сінди були не тільки хліборобами, скотарями та рибалками, але й що їхні кораблі, чи то торговельні, чи то піратські, краяли хвилі Чорного моря вже в добах сивої давнини. Діодор Сіцілійський, називає, навіть три такі піратські племені Тавріди й Боспору: ахеїв, геніохів і таврів.Сінди неначе б то мали свою державу ще в період догрецький, яка звалася Сіндікою; під час же утвердження греків, — людність ця відзначалася достатньою інтеліґентністю, працьовитістю та миролюб-
153
Зображення місцевих етнічних типів
населення Боспору
ством. Ще у Ѵ-му ст. до P. X., Сіндіка зберігала свою незалежність і мала своїх, надто згелленізованих державців, які були в дружніх відносинах з боспорськими Спартокідами й, навіть, ріднилися з ними шляхом шлюбів. Згодом, їх країна самохіть увійшла в склад Боспор- ської держави, але зберігала значну автономію. Сіндів вважають пращурами черкесів.
На південь від них жили торети й керкети (черкеси?), які мали приставища Бати й Пагри. Інші тубільні племена, недалекі від моря, визначалися, приблизно, тим же культурним рівнем, що й сінди.
В пониззі ріки Кубані, жило плем’я дандаріїв, а північніше — досхи й тарпети. За ними, вздовж південного побережжя Майотіди, за рікою Теофанієм (теп. Челбаси) — жили псесси. Племена, що сиділи при Майотіді, греки узагальнено називали майотами. Фатеї замешку-
вали країну вздовж південного берега Кубані, далеко від моря. Згадуються ще дзюґи. Границями безпосереднього впливу боспорського політичного й культурного динамізму, були ріки Великий і Малий Ромбіт (теп. Єя та Бейсуг) і Танаїс в найсхіднішій частині Майотіди (Майбтіс лімне) в гирлах Дону-Танаїсу. Існує гіпотеза, що саме Керченський півострів і Тамань були ядром кіммерійської держави, що якраз тут був її осередок.
Як нам відомо, топоніміка зберігала аж до пізньо-клясичної доби пам’ять про кіммерійців якраз тут і ніде інде. Сюди, в це закуття Чорного моря, досить легко проникали побережжям Кавказу луни великих передньоазійських цивілізацій. Тут, в передісторичні часи, існували приморські міста, хоч би, як Пітіунт (Пічунда), Діоскуріада й Фасіс — мета подорожі аргонавтів. Тут якраз, в басейні ріки Фасіса (теп. Ріон), вже в період пізньо-егейський, пишалася добробутом країна колхів Колхіда, яка притягала до себе увагу купців-мореплавців та конкістадорів. І тут, на цьому прадавньому шляху, в кримсько-кубанській протоці, розкинуті були тенета ближче нам незнаної кіммерійської людности, щоб абсорбувати в себе духові й матеріальні блага великих передньоазійських культур. Це, одначе, лишень здогади, які логічно випливають з фактів, історія ж свідчить, що тривкі зв’язки з півднем почалися лиш у VII —■ ѴІ-му ст. до P. X., тоді, коли греки- іонійці почали тут осідати.