ГРОМАДСЬКА ПРИСЯГА ХЕРСОНЕСЦІВ
Клянусь Зевсом, Гаею, Гелієм, Дівою, богами й богинями олімпійськими, героями, які володіють (цим) містом, тереном й укріпленими пунктами херсонесців. Я буду однодумним про порятунок і свободу держави й громадян і не зраджу Херсонесу, Керкінітіди, Прекрасної Гавані й інших укріплених пунктів і з решти (іншої) території, якою
херсонесці керують або керували, — нікому нічого не зраджу, ні гел- ленові, ні варварові, але оберігатиму все для херсонеського народу.
Я не руйнуватиму демократичного ладу і не дозволю цього (робити) зраджуючому й руйнуючому, і не утаю цього, але доведу до відома державних урядових осіб. Я буду ворогом (кожного, хто) задумує і зраджує чи (хоче) відторгнути Херсонес або Керкінітіду або Прекрасну Гавань або укріплені пункти й територію херсонесців. Я служитиму народові і діятиму найліпше й найсправедливіше для держави й громадян. Я охоронятиму для народу „Састёр” [§§§]) і не розголошуватиму нічого з потаємного ні гелленові, ні варварові, що може пошкодити державі. Я не даватиму і не прийматиму дарунку на шкоду державі й громадян. Я не задумуватиму ніякого несправедливого вчинку супроти когось з (тих) громадян, які не відсахнулися (не переметнулися до ворожого табору) і не дозволю цього і не утаю, але доведу до відома й на суді дам голос, як велять закони. Я не броїтиму змови ні супроти херсонеської громади, ні супроти когось з громадян, кого не оголошено ворогом народу; а якщо я з кимсь змовився, або (якщо) я пов’язаний якоюсь клятвою чи закляттям, то мені й тому, хто порушив це, й тому, що мені належить, ■— хай буде найкраще, а тому, хто додержить, ■—■ протилежне. Якщо я дізнаюсь про якусь змову вже існуючу чи (про) таку, що тільки зароджується, — я доведу до відома урядових осіб. Хліба, що звозиться з рівнини, я не буду ані продавати., ані вивозити з рівнини в якесь місце, але тільки до Херсонесу.Зевсе, Гає, Геліє, божества олімпійські! Пробуваючому (тому, хто пробуває) у всьому цьому, -—■ хай буде благо мені самому і нащадкам і тому, що мені належить, не пробуваючому ж (тому ж, хто не пробуває), — хай буде зле і мені самому, і нащадкам, і тому, що мені належить; і нехай ні земля, ні море не приносить мені плода (хісна); хай жінки не звільняються від тягару (не родять дітей щасливо)...
Цей, надзвичайно цінний, екземпляр древньої епіграфіки з кінця ІѴ-го або з початку ІП-го ст. до P. X., і другий, — декрет на пошану херсонеського літописця Сіріска, з другої половини ІП-го ст. до P. X., свідчать, що — і це неоспоримий факт, — в той час найбільшого добробуту Херсонесу, в його мурах існувало ворохобництво, неспокій, боротьба партій за очолення державної влади.
У ІѴ-му ст. до P. X., Херсонес уявляв з себе велике й багате торжище, станцію каботажної морської плавби. Він володів тоді майже всім північно-західнім побережжям Тавріди й степовою смугою понад ним, звідки горнулися до міста зернові засоби.
Цікаво, що кримські скити в той час ще не зазіхали на херсонеську степову провінцію, яку, дуже легко вони могли спустошити і захопити. Перебуваючи між двома культурними вогнищами греків, Херсонесом та Панкікапайоном-Боспором, вони поступово сприймали їх впливи, поволі наближалися до державної консолідації, до об’єднання ординських ватажків довкола єдиної царської влади, осередком якої став незабаром Неаполь Скитський, поблизу теперішнього Симферополя. Ця тиша, однак, віщувала грозу: спроквола цивілізуючись, скити Тавріди доходили до розуміння тих необхідних реформ, які являлись передумовою утворення держави та її могутности. Але, про вихід кримських скитів на дорогу історії, мова йтиме далі.