Облога військом короля Зиґмунда III та козаками Смоленська. Козацькі рейди по Московії (1609-1615)
Шведська допомога виявилася палкою в двох кінцях. З одного боку, завдяки їй царю вдалося потіснити другого Самозванця. Князь Михайло Ско- пін-Шуйський розбив військо Я. Сапіги під Троїце-Сергієвим монастирем, а в березні 1610 р.
вибив противника з Тушино. Проте Виборзький договір не залишав у тих умовах Зигмунду III іншого виходу, ніж розбивати шведсько- московський союз відкритою війною з Московією. Навіть не чекаючи згоди сейму, король влітку 1609 р., заручившись підтримкою лише сенату, почав на власний кошт збирати військо, яке вже у вересні взяло в облогу Смоленськ.Тутешня кам’яна фортеця, зведена в 1596-1602 рр. на місці старої, дерев’яної, вважалася майже неприступною. Її стіни мали довжину 6,5 км, ширину - 4,9 м, висоту - 9,6 м та 38 триярусних веж, висотою 21 м. Навіть сучасній артилерії не до снаги пробити такі мури. Що вже говорити про гармати XVII ст. Фундамент фортеці сягав 4 м глибини, що не давало змоги підкопатися під стіни. Оволодіти цим містом означало не тільки розчистити собі дорогу на Москву, а й здобути велику моральну перемогу. Смоленськ був символом московських успіхів у попередніх війнах.
Залога Смоленська налічувала близько 5 тис. вояків на чолі з воєводою Борисом Шеїним. Фортеця була добре забезпечена артилерією та порохом. Король перед початком облоги розпоряджався 8,4 тис. кінноти
План Смоленська
та 4,5 тис. піхоти. Охоче долучилися до війська українські козаки. 7 жовтня до обозу Зигмунда III наспіли від них посли, «просячи хоругву» - офіційний знак визнання. А вже через тиждень підійшли основні сили чисельністю З тис. чол. Інший загін козаків перебував у цей час під Москвою при другому Самозванці. Невдовзі він за наказом князя Романа Ружинського теж вирушив у напрямку Смоленська до містечка Біла. Там, забивши по дорозі до 3 тис.
московських вояків, козаки взяли місто в облогу. Ще 3 тис. козаків «найцінніших та найдосвідченіших» діяли під Вязьмою. У січні 1610 р. на Московщину вибралися дві свіжі партії запорожців. Перша, чисельністю 2 тис. чол., попрямувала до Білої, друга - 7 тис. - поповнила лави королівського війська. У червні підійшло ще 4 тис. душ. Потім - ще 2,5 тис. «Запорозьких козаків, - писав один із сучасників, - по різних місцях в Московії страшенна сила, рахували 'їх більше як 40 тис., і все більше їх прибувало. Трохи не з усім кошем із Запорожжя вийшли, а послугу королю чинили значну».Військове значення козацьких загонів добре розуміли сучасники. Королівський секретар Якуб Зандзік саме з прибуттям козаків пов’язував перспективи оволодіння Смоленськом, пишучи в одному з листів, що «найбільша надія на козаків, коли б тільки прибули». Перебуваючи під Смоленськом, козаки ходили в розвідку, неодноразово відзначалися своїми гострими атаками на мури. Так, 10 листопада 1609 р. вони «вночі з секирами до брами кинулися, бажаючи її висікти, але густа стрільба із замку не допустила цього». 21 листопада перед полуднем козаки майстерно відбили атаку загону противника. 29 листопада захопили ворожого гінця, який прямував від Василя Шуйського до Смоленська.
Під Білою козаки теж не сиділи, склавши руки. Після того, як місто відмовилося присягти королю добровільно, вони разом з іншими вояками вдалися до штурму. Загін вже «вежу одну запалив і на вали видерся, але густа стрільба не пустила далі». Атака захлинулася.
У березні 1610 р. козаки видали просто-таки блискучу серію успішних облог московських фортець. Першим упав Мосальськ. До нього підійшло 1 тис. козаків і стільки ж пахолків. Штурмували несамовито. Спалили замок та місто. Деякі козаки так розійшлися, що навіть через три дні поверталися по здобич, «якої в ямах повно було, й вози накладали».
15 березня інший загін на чолі з Іскоркою підійшов під Стародуб. Тутешній замок досі жодного разу не ставав здобиччю польського чи литовського війська.
А козаки самотужки оволоділи ним. Перед штурмом вони заслали до міста посланців з пропозицією піддатися добровільно, щоб міщани, «не розливаючи крові християнської, жінок, дітей, і маєтності свої зберегли цілими». Але стародубці відмовили та ще й відміряли козакам добрячу порцію глузливих кпинів з «непристойними словами» та на «спині їх до Польщі та Литви заїхати обіцяли». Роз’ятрені такою пихатістю, козаки з подвійним завзяттям кинулися на мури.Польський автор щоденника походу Зигмунда III так описав це козацьке шаленство: «Козаки, збурені такою відповіддю (а не менш воланням трьох козаків, яких стародубці захопили 18 березня), з чотирьох боків на замок ударили. А не змігши чого більшого зробити, з двох боків мусили під замок закласти вогонь. Коли вже увесь замок був огорнутий полум "ям, воліли самі у вогонь кидатися, ніж піддатися, і так замок з гарматою та людьми, добре захищений, який великі армії перед тим здобути не могли, козаки внівеч обернули». Всього козаки забили 7,6 тис. стародубців, спалили передмістя, захопили 15 гармат, полонили стародубського воєводу князя Андрія Чорновикого та шістьох бояр. В’язнів козаки спровадили до короля, який вдячно прийняв цей гоноровий подарунок.
Після Стародуба черга відчути силу козацької зброї дійшла до оборонців Почепа. Тут козаки вже не витрачали час на перемовини й обрали тактику несподіваного штурму. Вони, «підійшовши тихо, з коней зіскочили, з вогнем та з іншими заготовленими до штурму знаряддями на замок вдарили». З ранку до вечора почепці вперто оборонялися. Зрештою козакам вдалося підпалити замок. Це й вирішило справу: «Воєводи, які на замку були, так найперші з замку спустилися, за ними попи, а потім і увесь мир, милосердя просячи». Однак загасити пожежу вже було не сила. Замок згорів до тла. Жертвами нападу стало 4 тис. почепців. Козаки втратили 300 душ (100 загинуло, 200 було поранено).
29 березня 3 тис. козаків на чолі з полковником Гунченком подалося до Новгород-Сіверська. За кілька кілометрів від міста їм пощастило захопити передову сторожу, від якої стало відомо, що там добре підготувалися до оборони.
Утім обійшлося без кровопролиття. Очевидно, тутешніх міщан добряче протверезила доля Стародуба й Почепа. Обидва воєводи, бояри, дворяни і все поспільство «присягу на ім я королевича Владислава і підданство віддали, а обравши з-поміж себе одного воєводу Михайла Карпова, синів боярських і старших з козаків і стрільців, до короля його мосці з посланцями козацькими відіслали». У місті козаки непогано підживилися зброєю. До їхніх рук потрапило 100 гаківниць, 24 гармати, 430 ядер, 4 діжки пороху, 2 тис. куль.Зрештою, 4 липня 1610 р. українські козаки взяли участь у знаменитій битві польного гетьмана Станіслава Жолкевського з московським військом під Клюшиним, по яку мова піде трохи нижче.
У подальшому козаки вели локальні бої під Коропцем та Ржевом, перехоплювали ворожі загони, змушували місцевих бояр та дворян присягати королеві, штурмували Смоленськ. Зокрема, 21 червня «козаків їх гетьман Каленик до вежі привів, там мужньо стали і довго стріляли понад годину». Слава українських козаків немалою мірою спричинилася до того, що в червні 1611 р. після 21 місяця облоги Смоленськ упав.
Упродовж усієї воєнної кампанії 1609-1611 рр. козаки, як і раніше, не виявляли до московитів та Московської держави жодного сентименту. З оборонцями фортець билися затято, зі смаком привласнювали майно переможених. Тобто поводили себе на ворожій території так, як годилося в ті часи будь-якому війську. Король навіть був змушений остуджувати запал козаків, так вже вони тузали місцевих. У березні-квітні 1610 р. він двічі обурено писав козакам: «...своїми діями і тим людям, які вже нам хрест цілували, послушенство своє віддали і перебувають під нашою обороною, прикрості чинячи, жінок, дітей, маєтності і волості їхні забираючи, плюндруючи, палячи, нищачи... серце до нас псуєте». Зиґмунд III суворо наказував припинити здирства над московитами, які присягли йому на вірність. А таких знайшлося немало.
5-16-697
У 1612 р. козаки спробували оволодіти Курськом. Вони захопили великий острог, пограбували передмістя й околиці.
Залозі вдалося відсидітися в малому острозі. А от сусідньому Білгородові пощастило менше. Козаки та люди князя Семена Лика вщент зруйнували місто. Були знищені всі оборонні споруди, будинки, монастир та церкви. Понад сто мешканців було виведено в Україну. Московський цар мусив відновлювати місто-фортецю на лівому березі Сіверського Дінця через річку від старого городища.Врешті, дивлячись на анархію, яка панувала на Московщині, різні загони українських козаків розгулялися по величезній території, доходячи аж до Північно-Льодовитого океану. Ніде не було певності, що не нагрянуть українські козаки. Часто вони поєднували зусилля з грабіжницькими ватагами «вільних» московських козаків. У травні 1612 р. одна з таких ватаг штурмувала Твер, інша - Торжок. Наступного року українські козаки «ходили у Вологодському повіті». У 1613-1615 рр. від козацьких нападів постраждало багато населених пунктів Костромського повіту. Загін під орудою Захара Збруцького та полковника Якова Яцького атакував місто Коропець та прочісував села вздовж річок Шексна та Молога. Інші ватаги заходили до Холмогор та Архангельська, грабували в Білозерському краї.
3.3.