Новий кам’яний вік (неоліт)

Розвиток людського суспільства, прогрес техніки і культури посувався повільно, але безперервно. Чим ближче до наших часів, тим більше прискорювався процес історичного розвитку, тим швидше людство починало оволодівати різними досягненнями техніки.

Люди в цей час полювали на оленя, лося, дикого коня, ка­бана, вовка, ведмедя, лисицю, ховраха, бабака.

Для більш успішного полювання починають користуватися пастками і сильцями. В цей же час були винайдені лук і стріли, які значно посилили владу людини над тваринним світом.

Появляється перша свійська тварина — собака, яку використо­вують і як помічника на полюванні, і як тяглову силу. М’ясо собаки також споживалось. Згодом появилися і інші свійські тварини: бик, корова, вівця, коза, свиня. Так поступово виникає скотарство.

Епоха неоліту.

1. Схематичний план відкритого розкопами трипільського поселення (поблизу с. Халеп’я, Київської області). 2. Стародавня глиняна модель житла. 3. Процес розпилювання каменя (неоліт). 4. Велика посудина з розписним орнаментом і зображеннями кози, козла, собаки і оленя (Крутобородинці). 5. Глиняна фігура людини. 6. Голова тварини. 7. Гли­бока глиняна посудина з орнаментом. 8. Біноклевидна посудина з глини.

Значної досконалості досягає рибальство. Рибу, що була одним з найважливіших продуктів харчування, ловили з допомогою сіток, лука і стріл тощо. Рибальство досягло особливо широкого розвитку на Лівобережній Україні.

Знаряддя даного періоду зазнають значних змін. Кремінні знаряддя вживаються як вкладки в кістяні або дерев’яні руко­ятки, у зв’язку з чим розміри кремінних знарядь стають значно меншими.

Приблизно шість тисяч років тому виникає техніка пи­ляння, шліфування і свердління каменю. Пиляли спеціальним кремінним або кістяним знаряддям. Шліфовані сокири, молоти, тесла, мотики, долота робили з сланцю, діориту, кременю. Ця техніка обробки каменю полягала в тому, що відповідні відла­мані або випиляні шматки каменю оброблялись шліфуванням до потрібної форми і розміру. Отвори в кам’яних знаряддях свердлили найчастіше з допомогою дерев’яних стрижнів і мок­рого піску.

Шість—п’ять тисяч років тому вперше появився глиняний посуд. Його виліплювали ручним способом і обпалювали на вогні. Посуд був дуже грубий, товстостінний, різних розмірів— для варіння їжі, зберігання продуктів і води. З часом техніка ганчарської справи удосконалювалась, посуд вкривався орна­ментацією.

У даний період існував матріархально-родовий лад у найбільш розвиненій його формі. Тут панували колективна праця і общинне домашнє господарство. Жінки займали почесне місце в суспільстві.

Первісні племена нерідко воювали між собою, в наслідок чого роди почали управлятися воєначальниками.

В цей же період виникають родові кладовища, з яких одне розкопане коло Маріуполя, де розкрито 124 могили. Кістяки, посилані червоною вохристою глиною, лежали тут у витягну­тому положенні разом із знаряддями і прикрасами.

В IV тисячолітті до нашої ери більшість племен, що на­селяли центральну частину сучасної України (середнє і нижнє Подніпров’я — Правобережна Україна), перейшла до земле­робства. Культура цих ранніх землеробів, що першими почали обробляти землі України, відома в науці під назвою трипіль­ської (за назвою села Трипілля, Київської області, де в 1890 р. вперше знайдено пам’ятки цієї культури).

Землю розпушували загостреними палками і кам’яними та кістяними мотиками, насадженими на дерев’яні рукоятки.

Допоміжну роль в господарстві землеробського населення цього часу відігравало скотарство. На першій порі тримали невеликі стада свійських тварин, переважно биків, корів, овець і свиней. Худоба стояла у відкритих общинних оборах, що спо­руджувались найчастіше в центрі селищ. Мисливство й ри­бальство не мали важливого значення в господарстві цих племен.

Землеробське населення жило родовими селищами, які най­частіше розміщалися на схилах ярів, у місцях, де м’який грунт (чорнозем) давав змогу займатися ручним мотижним землероб­ством. Одно селище цього часу (коло с. Халеп’я, Обухівського району, Київської області) цілком розкопане і дає досить повне уявлення про життя ранніх землеробських племен.

Житла мали довгасту прямокутну форму. Дах був чотирисхи­лий і спирався на два • ряди стовпів. Стіни були дерев’яні, обмазані з обох боків глиною. Підлога робилася з випалених глиняних плиток, викладених на помості з дерев’яних плах, обмазаних глиною (нерідко теж випаленою). Розміри жител були від 6 до 160 м². Малі житла були односімейними; у великих житлах, які поділялись на ряд окремих приміщень, селилося кілька парних сімей однієї сімейно-родової общини. Такі житла можна розглядати як великі колективні доми, в багатьох випад­ках типові для матріархально-родового ладу.

У населення землеробських селищ було дуже поширене ган- чарське ремесло, що досягало високої досконалості. Посуд часто прикрашався різним розписом або прорисованою орнаментацією, а часом і зображеннями людей та свійських тварин. Можливо, що ці зображення були зв’язані з культом.

З часом в самому трипільському суспільстві виникли нові явища, що стимулювали перехід суспільства на дальший ступінь історичного розвитку. Скотарство набуло значно більшого роз­витку, воно почало відігравати велику роль у господарській діяльності людини. Скотарство стало поступово відокремлюватись від землеробства. Стався перехід від матріархально-родової орга­нізації суспільства до патріархально-родового ладу, де чоловік був провідним; споріднення почали вести по батьківській лінії. Стали виділятися окремі індивідуальні сім’ї. В деяких піз- ньотрипільських селищах ми знаходимо вже замість колишніх колективних домів невеликі землянки, розраховані на окремі само­стійні сім’ї. Все це спричинилось і до зміни самої культури.

3.