Епоха міді і бронзи

Одночасно з трипільською культурою, а почасти й пізніше, спочатку на території Лівобережної, а потім і Правобережної України розвивається культура скотарських (пастуших) племен, що навчились виготовляти знаряддя з міді і бронзи.

Перші мідні знаряддя появляються ще в трипільському су­спільстві, але це були вироби, привезені сюди з країн Передньої Азії. Лише через півтисячоліття населення південної половини сучасної території нашого Союзу самостійно познайомилось з металами і почало виготовляти мідні, а згодом і бронзові знаряддя, зброю і прикраси (сокири, мечі, кинджали, бойові сокири, шоломи, списи, прикраси на ремені і т. д.). Поряд з мета­лічними виробами населення все ще широко користувалося і різним кам’яним та кістяним знаряддям.

Залишки стародавніх рудних розробок відомі на Дінці, в райо­нах Артемівська, Павлограда і в інших пунктах. Тут розкопано стародавні шахти для добування міді. Перші печі для топлення міді являли собою ями, викладені глиною, в яких топилась руда, перемішана з деревним вугіллям.

Мідь — м’який метал, тому з часом почали виготовляти стоп міді і олова, який називається бронзою. Це був дуже добрий, твердий і ковкий матеріал.

Епоха міді і бронзи — це час виділення скотарських племен, час відокремлення скотарства від землеробства, час першого великого суспільного поділу праці. Склад стада змінюється, збіль­шується кількість великої рогатої худоби і коней. Скотарство да­вало великі можливості для швидкого нагромадження багатств, і дуже скоро худоба стала об’єктом міжплемінного обміну. Це спричинилося до поступового переходу худоби з общинної в приватну власність. На цій -стадії розвитку суспільства дуже частими стають воєнні сутички племен між собою, при чому полонених обертають на рабів і використовують у своєму го­сподарстві. Так виникає перша форма експлуатації.

Якщо раніш кожне плем’я являло собою замкнену групу людей, що жила відокремлено від сусідніх племен, то тепер, після першого великого суспільного поділу праці, завдяки роз­виткові обміну і частим сутичкам роз’єднані раніш племінні групи дедалі частіше вступали в зв’язки між собою.

• У землеробських племен цього часу культивуються просо, ячмінь та інші злаки. Ремесла задовольняють потреби тільки своєї сімейної общини. Ряд виробів ввозиться з інших місце­востей. У формі і орнаментації місцевих виробів почувається вплив Мікен та інших стародавніх центрів, вироби яких були відомі на нашій території.

Нові умови господарської діяльності людини, як уже говори­лося вище, сприяли виникненню патріархального ладу, що ха­рактеризувався зрослим впливом чоловіка в сім’ї. Встановився новий порядок вести споріднення по батьківській лінії, переда­вати в спадщину синам майно їх батька. Зростання скотарства зумовило швидкий розвиток патріархальних відносин. Жінка на цій стадії розвитку суспільства вже відіграє другорядну роль, і після смерті чоловіка її нерідко вбивають, щоб покласти в могилу поряд З ЧОЛОВІКОМ.

Селища мідно-бронзової епохи розташовувались найчастіше уздовж рік. Житла в той час являли собою напівземлянки, вкриті жердинами або очеретом; дах спирався на стовпи. В житлах завжди знаходять рештки вогнищ, а іноді і сліди дерев’яних нар уздовж стін.

Характерними для цього часу є курганні поховання, при яких покійників клали в земляні могили в скорченому положенні, в позі сплячого. В західних районах України був поширений обряд трупоспалювання, а в східних районах — обряд трупополо- ження. Як покійники, так і самі могили посипались червоною вохрою, що мало культове значення.

4.