НАЙСТАРШІ МІСТА НАШОЇ БАТЬКІВЩИНИ
Про постання перших міст на теренах України, коротко ми сказали вже вище. Цілком безпідставне твердження, що засновування міст почалось у нас тільки з ІХ-го ст. п. P. X.
Міста, у вигляді великих поселень, міцно укріплених ровом та валами з акрополем-дітинцем, звичайно, посередині, існували у нас ще перед Різдвом Христовим, — ми поминаємо грецькі осади, які були чужородним явищем, — і, в повній мірі, мали значення й виконували місію пізніших історичних міст.
Вони були політичними, господарськими й культурними центрами даної округи, зосереджували в своїх валах матеріальні добра, промисловість та ремісництво і, водночас, являлись резиденцією влади в особі князів, а, в часах лихоліття, — опорним пунктом і сховищем для довколишнього населення.Міцно укріплені городища,,скитів-орачів” в лісостеповій зоні Правобережжя, городище Басівське у верхів’ях Сули, Шарпівське над джерелами Інгулу та Інгульця, Хотівське та Ходосівське на місці Києва, Пастирське, Злотопільського району, Більське над Ворсклом, згадане вже Кам’янське над Дніпром і багато інших, були в свій час не поселеннями, а справжніми людними містами, часто „стольними”, й виконували всі функції, належні міським осередкам. Назви їх забулись, але це справи не міняє і не зменшує їх значення в далекій минувшині.
Найстаршим містом нашого континенту, назва якого збереглася завдяки Геродотові, був Гелонос в землі будинків. Як велике місто, де мешкали й греки, воно відоме було вже у Ѵ-му ст. до P. X., отже, час заснування його міг статися у ѴІ-му cτ., а то й раніше.
Астроном і географ П-го ст. п. P. X. Птолемей (III, 5, 13-15) знав шість міст над Дніпром і чотири інших. Перелічуючи їх, він іде з півночі на південь. Ось його свідоцтво: „В середині країни (Capматії, пр. ав.), лежать міста: по ріці Бористену — Азаґарій, Амадока, Cap, Серіи, Метрополіє, Ольбія або Бористен”.
В тому ж переліку, він зазначає місто Ордесс вище річки Аксімака, та три міста вздовж якогось бористенського рукава: Лейн-городок, Сабак та Hioc. При кожному місті, Птолемей подає й астрономічні обчислення, їх місце положення, ступні довготи й широти, але всю орієнтацію зводить внівець хибний маштаб Птолемеєвої градусної сітки. Із всіх цих десятьох міст, зазначених Птолемеем, лиш Азаґарій можемо вважати гре- цизованою слов’янською назвою „Загорье” (Загір’я), решта ж назв — варварська й грецька (Метрополіє, Ольбія, Ордесс, Hioc).Проте, не підлягає сумніву, що значна кількість городищ-міст будована була руками праслов’ян для їхньої потреби. Так само, кесар Константин Багрянородний (905-959 р.р.) згадує, як ми знаємо, руїни шістьох міст Дніпрового низу, назв яких не подає, а також — Самбатас, про який мова йтиме далі.
У Птолемеєвому Метрополісі дехто з вчених вбачає Пракиїв, але, подібному здогадові суперечить положення міст на Птолемеєвій мапі, на якій Метрополіє був найближчим до Ольбії, Азаґарій же — найдальшим.
Старовинні міста сходу Европи уявляли собою великі й людні поселення, оточені оборонними валами та ровом. Більшість з них мала всередині цитаделю-дітинець, в якім мешкав володар міста та його гридники, й підзамчя чи властиве місто. Взірцем може служити Ka- м’янське городище, де мешкала знать і кам’янські кучугури вколо нього, де мешкав простий люд.
Такі прадавні міста, як Волинь чи Велинь, як Червень (Чермно), як Бузьк (Бужськ), як Пліснеськ, Чернігів та Іскоростень (Коростень), як Белз, як уличський Пересічень (Пересѣчень) над Дністром, як Тьму- торокань і т. д., — були містами задовго до ІХ-го століття, а декотрі з них виросли вже тоді до значення „стольних градів” міжплемінних союзів.
Розбудова міст на нашій батьківщині була настільки імпозантна, що вражала, навіть, чужинців-бувальців, а скандінавці прозвали наш край „країною міст” — “gardariki”.