3. Напади Туреччини і Кримського ханства на Україну. Приєднання Чернігово-Сіверщини до Російської держави

З XV ст. Україні стали загрожувати нові вороги — Туреччина і Кримське ханство. Турки завоювали слов’янські держави на Бал- канському півострові, а також Валахію, Константинополь (1453 р.), Крим, гирла Дністра і Дунаю і, нарешті, Молдавію з Буковиною (початок XVI ст.), яка до виникнення Молдавського князівства (в XIV ст.) була частиною Галицького князівства (назва Буковини походить від слова „бук"—буковий ліс).

Одночасно почалися набіги на Україну татар Кримського ханства, яке остаточно відокремилось від Золотої Орди і в 70-х роках XV ст. перейшло у васальну залежність до турецького султана. В 1482 р. кримський хан Менглі-Гірей напав на Київ і спустошив його. Кримські хани майже щороку повторювали свої набіги на Україну, палили і спустошували села і міста, захоплювали у полон (ясир) тисячі людей, яких потім прода­вали на східних ринках або використовували як рабів і кріпаків у своєму господарстві в Криму.

Величезна територія південно-східної України по нижньому і середньому Дніпру і по Південному Бугу цими набігами була

Кияни не пускають литовського воєводу; Таштовта до міста (з картини Ькакевича).

перетворена майже в пустиню. Невелика кількість населення збереглася тільки біля замків — Києва, Брацлава, Вінниці, Жито­мира, Черкас, Канева, Остра. Чернігова. Але ці замки були не­достатнім захистом. Озброєння їх було незначне і примітивне, вій­ськові гарнізони стояли тільки в деяких замках і то не завжди, не кажучи вже про те, що ці гарнізони були невеликі.

Литовський і польський уряди не вживали відповідних за­ходів проти турецько-татарських нападів. Щоб умилостивити Менглі-Гірея, великий князь литовський і король польський Олександр почав платити йому щорічну данину, яку називали „упоминки". Але український народ знайшов у собі сили не тільки для боротьби проти польського і литовського панування, а й для захисту своєї землі від турецько-татарської навали.

В наслідок нападів Туреччини й Кримського ханства Польща і Литва були відкинуті від Чорного моря. Чорноморсько-Азов­ське узбережжя з південною частиною України на довгий час стали турецько-татарськими володіннями (до XVIII ст.).

Поряд з Туреччиною і її васалом Кримським ханством до­сить велику роль у міжнародних відносинах починає відігравати в цей період Московська держава, яка перетворилась при ве­ликому князі Івані III (1462—1505) в грізну силу на сході Єв­ропи. Для боротьби з Золотою Ордою, Литвою і Польщею Іван III підкорив своїй владі Новгород, Твер і Казань, які зав­жди виступали проти об’єднання під владою одного князя і укла­дали союзи з татарами і Литвою проти Москви. В 1480 р. Іван ПІ, ■скориставшись ослабленням Золотої Орди, визволився від та­тарсько-монгольського іга, що тривало більше двохсот років. Таким чином, Московська держава при Івані III стає сильною і єдиною Російською національною державою.

\ Об’єднуючи під своєю владою великоруські землі, Іван III почав заявляти свої претензії на всЬруські (українські, біло­руські, великоруські) землі, які знаходилися під владою Литви. Він притягав на свій бік руських феодалів, вороже настроєних проти литовських панів і прихильних до Москви. Руські фео­дали переходили спід влади Литви під владу Івана ПІ, моти­вуючи це релігійними утисками православних з боку литовського уряду.

В 1481 р. проти польського короля і литовського князя Ka- зіміра була організована змова руських князів на чолі з князем Михайлом Олельковичем, братом останнього київського князя Семена Олельковича.

керівник, князь Федір Бєльський, втік у Москву. Це стало ніби сигналом для нових переходів руських князів під владу Івана III. •

Скористувавшись тимчасовим розпадом польсько-литовської унії після вступу на престол у Литві великого князя Олександра (1492 р.), Іван III у 1492—1494 рр. зробив два походи на при­кордонні смоленські і чернігово-сіверські міста. В 1494 р. між Іваном III і Олександром був укладений трактат, за яким, по- перше, за Московською державою закріплювались володіння князів Новосильських, Одоєвських, Воротинських, Бєлевських та ін., які перейшли під владу Івана III, а також Вязьма, Me- зочськ, Серенськ і Козельськ і, подруге, за Іваном III був ви­знаний титул „государя всея Русі*.

Проте, цей мир не врегулював відносин між Москвою і Лит­вою. В 1500 р. під владу Івана III перейшли нащадки втікачів у Литву з Московської держави — князі Семен Можайський і Василь Шемячич, які володіли Черніговом, Стародубом, Го­мелем, Любечем „со многими волостями". В тому ж році Іван III почав нову війну проти Литви. Литовське військо за­знало великої поразки. Сам великий гетьман литовський, один з найбільших українських феодалів, князь Константин Іванович Острозький попав у полон. Війна закінчилась укладенням у 1503 р. шестирічного перемир’я. За Російською державою закріплювалась вся Чернігово-Сіверщина, крім невеличкої при­дніпровської смуги біля Остра, яка лишилась за Литвою. У при­єднанні Чернігово-Сіверської землі до Російської держави ве­лику роль відіграло населення цієї землі, бо відомо, наприклад, що Брянськ був узятий московськими воєводами, при активній підтримці місцевого населення. Однак, і перемир’я 1503 р. не було тривалим, і вже в 1507 р. боротьба між Литвою і Москвою відновилась.,

Спираючись на підтримку московського князя, українські і білоруські феодали продовжували боротьбу проти литовських панів. В 1508 р. стався останній виступ руських князів проти литовських панів, на чолі якого стояв князь Михайло Глинський, що володів великими землями, головним чином на лівому березі Дніпра.

Цей виступ не мав успіху, бо більша частина українських і білоруських феодалів була проти відновлення колишнього становища князів і не підтримала Глинського, а допомога мо­сковського війська була недостатня.

Польсько-литовське військо розбило московських воєвод на чолі з Глинським. Глинський з своїми прихильниками втік у Москву.

Війни Російської держави з Литвою і Польщею в кінці XV і на початку XVI ст. були початком багаторічної запеклої боротьби між цими державами за українські й білоруські землі.

5. Історія України. 816. 65

4.