С. І. Муравйов-Апостол про діяльність таємних товариств декабристів на Україні
(Уривок із свідчень на слідстві в справі декабристів,
6 лютого 1826 р.)
У Південного товариства мета була одна з самого початку: введення в Росії конституції під назвою Руської правди; на початку 1822 року, як уже мною показано, зустрівся я в Києві з Пестелем, Юшневським, В.
Давидовим, кн. С. Волконським, членами Південної управи. Тут було вже сказано про знищення в Москві Союзу благоденствія, про невизнання цього знищення Південною управою, внаслідок цього запропоновано було Пестелем продовжити дії, організувавши вже з нас не управу, а товариство, не відокремлюючись, однак, від членів петербурзьких, які будуть однієї з нами думки щодо знищення, оголошеного в Москві; з цим усі погодились і обрали для керування Південним товариством двох директорів — Пестеля і Юшневського. На цих нарадах говорено було про те, що перед тим як приступити до якої-небудь дії, треба мати готову конституцію: внаслідок цього Пестель пояснив головні риси створюваної ним Руської правди, після вислухання яких вирішено було залишити рік на роздумування кожному членові для прийняття або відкинення цієї конституції; цим закінчилась нарада 1822 року. Про заходи виконання цього року не говорилось. З часу переведення мого в армію я не листувався ні з ким із членів Північного товариства, я не знаю ходу подій, які відбувались у них, і взагалі до самого приїзду кн. Трубе- цького в Київ повідомлення з Північного товариства до Південного надходили дуже рідко і були надто неповні.На початку наступного 1823 року члени Південного товариства, вищеназвані мною, і Бестужев-Рюмін, якого я прийняв у 1822 році, знову зібралися в Києві. Пестель знову пояснював Руську правду, яка була визнана всіма членами з деякими запереченнями, і тут говорилося про введення її через тимчасове управління, яке мало бути доручено директорам товариства.
Членами, які мали найбільш за всіх вплив на Південне товариство порадами або творами, були я, Пестель і Бестужев-Рюмін.
Південне товариство передбачало розпочати свої дії відкрито у 1823 році в таборі 9-ї дивізії при к. Бобруйській; у 1825 році у таборі біля м. Ліщині і зрештою в 1826 році під час очікуваного з’єднання 3-х корпусів. Образ діяння і причини, через які було відкладено виконання, будуть викладені мною в нижчезазначених пунктах.
Для досягнення мети своєї товариство розраховувало на ті війська, які знаходились під начальством своїх членів, передбачаючи, що одні вплинуть на інших. А найвищих осіб на державній службі я нікого не знаю, кого б товариство вважало своїм покровителем, та його і не було.
До якої міри думки товариства існують у військових поселеннях, мені невідомо, і я принаймні не знаю нікого, хто служить в тих військах і був членом нашого товариства. Це краще за всіх повинен знати В. Давидов, якого звичайне місце перебування було поблизу поселення.,
1825 року, під час табору біля Ліщина, приходили до мене солдати, які були в Семенівському полку: Пензенського — Гульбін. Тамбовського — Малафєєв та Іванов, Саратовського — Федор Ніко- лаєв, Анойченко, Греков та інші, яких імен не пригадую. Я з ними розмовляв про важкість служби, лаяв її, нагадував їм про старий полк, питав їх, чи пам'ятають вони своїх старих офіцерів, чи пам’ятають мене? Казав їм, що я впевнений, що вони від своїх старих офіцерів ніколи і ніде не відстануть, і тому подібні говорив їм промови, особливої ж обіцянки я з них не брав.
Солдат, що був у мене під час того ж табору і скаржився на долю свою, прозивається, якщо не помиляюсь, Малафєєв, і з ним був ще другий, який, проте, мовчав і не брав участі в скаргах першого. Цього другого прізвище, здається, Іванов, а як звати його — не пригадую. Він був у моїй роті в Семенівському полку, і його можна спізнати тим, що в нього зламана права ключиця, через що він довго лежав у полковому госпіталі.
Щодо 800 чоловік, які нібито взяті мною в Чернігівському полку, то це цілковита брехня; я навіть ніколи не розмовляв з ними так, як з вищеназваними семенівськими солдатами.
Під час п’ятирічної служби моєї в полку встиг їх прив’язати до себе, входячи в їх нестатки і прагнучи допомогти їм, наскільки міг, у всякому випадку. Ніяких інших засобів я з ними не використовував.Південне товариство мало зносини з Північним у 1823 році через брата Матвія і через В. Давидова та кн. Волконського у 1824 році — через Швейковського і Пестеля, а в 1825 році — через кн. Трубецького, який переїхав по службі в Київ. Усі взагалі переговори схилялись з боку Південного товариства до цілковитого з’єднання двох товариств, на шо Північне не погоджувалось і виставляло як причину цієї незгоди несхвалення в деяких частинах прийнятої Південним Руської правди; а в них була своя конституція, складена М. Муравйовим. Швейковський під час поїздки своєї мав від мене листи до членів: М. Муравйова, кн. Трубецького, М. Тургенева, в яких я всіх їх упрошував приєднатись до нас і не створювати окремого товариства...
Товариством прокламації до народу і військ не були заготовлені. А Катехізис складений мною для відозви до заколоту проти монархічної влади...
На одній з нарад, які відбулися в Києві у 1823 році, як мною показано в 7 пункті, перший раз говорилось про знищення всієї імператорської фамілії. Присутніми були названі в тому ж пункті члени. Засідання було на квартирі кн. Волконського.
Думка ця була запропонована таким чином: при введенні Руської правди, що вчинити з усією імператорською фамілією? Думки членів були: Пестеля, Юшневського, В. Давидова, кн. Волконського: знищення всіх; Бестужева: одного государя; моя думка була: нікого, і разом з тим я пропонував розпочати дії неприхованим заколотом, відмовившись від покори, і залишався при цій думці, хоч і протиставили мені всі бідування міжусобної брані, яка неодмінно повинна була виникнути від запропонованого мною способу дії. Нарада про це тим закінчилася, шо Бестужев і я оголосили, шо їх четверо однієї думки, а противної — тільки нас двоє; таким чином, хоч більшість на їх боці, бо питання такої можливості не пропозицію аж до іншого часу, але ми пропонуємо залишити цю може бути розв’язаним тільки шістьма чоловіками, шо й було ухвалено, і обмірковування цього питання вже потім не відновлювалось. Після цієї наради Бестужев справді писав листа проти цієї думки товариства і подав його до нашої Директорії.
Список цей був у мене деякий час, але давно вже мною знищений, бо я не зберігав ніяких політичних паперів.У 1825 році, під час збору військ 3-го корпусу, в таборі біля м. Пішина знаходились там члени Артамон Муравйов, Швейков- ський, Тизенгаузен, Враницький (який, проте, на жодній нараді нашій не був і взагалі мало брав участі в справах товариства), Бестужев-Рюмін і я. Всі названі члени, довідавшись, що у Швей- ковського відняли полк, того ж вечора з’їхались до нього і знайшли його в цілковитому відчаї. А. Муравйов запропонував, не гаючи часу, розпочати дії, ця пропозиція при першому пориві була всіма схвалена. По-перше, тому, шо правилом в товаристві було: якщо одного члена його буде викрито, починати дії без зволікання (для нас справжні причини відняття полку у Швейковського були неясні), подруге, тому, що в усякому випадку товариство втрачало таким чином цілий полк, на допомогу якого могло сподіватися, поки Швейковсь- кий ним начальствував. Тут же А. Муравйов запропонував себе, щоб їхати в Таганрог для нанесення удару государеві, але його пропозицію не було прийнято, тому що на початку розгортання дій він був необхідний в полку для впливу на нього. Нарада ця закінчилась рішенням: Бестужеву їхати якомога скоріше до Пестеля, повідомити його про наш намір і взнати його думку, вимагаючи від нього допомогу і сприяння. А план дії був такий: коли прийде начальник штабу армії, арештовувати його і корпусного командира і, піднявши корпус, рушити на Київ — оволодіти ним і далі діяти за обставинами...
Під час того ж Лешинського табору побачився з капітаном Тют- чевим, який служив в Семенівському полку, а тепер у Пензенському; його і прийняв у товариство. Він перший сказав мені про існування Слов'янського товариства, розповідаючи, що один артилерійський офіцер, і, здається, він назвав Борисова, робив йому пропозицію вступити в таємне товариство і давав навіть читати статут його. Я просив Тютчева постаратись дістати цей статут, що він справді через кілька днів і виконав.
З цього статуту, написаного на одному аркуші, ніким не підписаного і притому досить неясного і незадовільного, довідатись можна було, шо товариства мало за мету об’єднати всі племена слов'янські в один народ. Якими ж засобами товариство хотіло досягти цієї мети, про те не можна було довідатись з цього статуту; начальники його мені невідомі, а члени, яких я знаю, такі: в артилерії 8-ї бригади: Горбачевський, Бечастний, Борисов, Пестов, Андреевич (чинів не знаю); Пензенського полку... майор Спиридов (прийнятий мною і пізніше Бестужевим приєднаний до Слов'ян), капітан Тютчев (також) і Гробинський (чина не знаю); Чернігівського полку: штабс-капітан Соловйов, поручики Щипілло, Кузьмін, Сухінов, а інших членів не знаю, але, здається, є і поляки.Про Малоросійське товариство знаю тільки те, що нібито там начальник маршал Лукашевич і шо мета його — приєднати Малоросію до Польщі. Між іншим, Лукашевича самого бачив я раз у своєму житті в кн. С. Волконського, а членів цього товариства не тільки не знаю нікого, але й не чув, щоб коли при мені кого-небудь називали...
Все, шо я знаю за чутками і здогадками про польські товариства, полягає ось у чому: головне управління знаходиться поза Польшею, в Дрездені, головні особи в товаристві: генерали Хлопицькнй, Кня- зевич, гр. Прозор відіграє велику роль. Поділ товариства узгоджений з розподілом землі, тобто кожна провінція має свою провінціальну директорію, що відноситься до головної і яку знають усі члени, що проживають в повіті; мета їх: повернення незалежності і, здається, введення конституції 3-го травня. З членів польських товариств, крім вищеназваних мною, знаю гр. Ходкевича, гр. Мошинського, Гро- децького і Чарковського. З ними я мав особисті стосунки. Князя Яблоновського, гр. Олізара, Ст. Проскуру, Валеска, Дениска (з ними хоч я не був у стосунках, але знаю, що вони члени). А інших не знаю нікого.
Про поширення таємних товариств по всьому царству Польському, Познанському герцогству, Галичині і губерніях литовських, Волинській, Подільській і Київській ствердно не скажу, знаю тільки, що товариства польські дуже численні, і вважаю, за однодумністю, яка·існує між поляками, шо воно повинно бути так.
Гр. Мошинського я завжди знав, як члена польського товариства, а не як начальника управи губерній Волинської, Київської і Подільської і про цю обставину ні від нього і ні від кого не чув.Кн. Трубецькой, призначений дежурним штаб-офіцером, приїхав до Києва на початку 1825 року, і через те, шо він був одним з директорів Північного товариства, то і приїзд його, полегшивши відносини обох товариств, зблизив їх більше, ніж будь-коли. Члени:
я, Бестужев і Пестель просили його дійсно подбати про залучення членів в 4-му корпусі, чого він, однак, не виконав.
Наприкінці 1825 року, коли він від'їздив у Петербург, доручено йому було оголосити членам Північного товариства про рішення наше розпочати діяння, не пропускаючи 1826 року, і разом з тим прохання наше, щоб і вони за цим рішенням вжили своїх заходів. Перед від'їздом Трубецького в Петербург було ухвалено в разі успіху в діях доручити тимчасове правління Північному товариству, а війська зібрати в двох таборах: одному — під Києвом, під начальством Пестеля, другому — під Москвою, під начальством Бестужева, а мені їхати в Петербург. Про цей план знали тільки Пестель, Бестужев, я, брат Матвій, А. Муравйов, кн. Трубецькой і ті, кому він сам сповіщав...
Избранные социально-политические и философские произведения декабристов.
Госполитиздат, 1951. Т. II. С. 201—203, 205, 207-210. 213.
189.