Монголи-завойовники і татаро-монгольське іго

Батьківщиною монголо-татар була Монголія. Вони були скота- рями-кочовниками і поділялись на багато племен. Суспільний лад у них був патріархально-родовий з зачатками феодалізму. На чолі племен стояли хани, що володіли великими стадами худоби і ши­роко користувалися чужою працею.

На початку XIII ст. один з монгольських ханів Темучін об’єд­нав під своєю владою монголо-татарські племена і був прого­лошений на курултаї (збори старійшин племен) Чінгіс-ханом, тобто самодержавним владарем, великим ханом. Зміцнившись у Монголії, Чінгіс-хан розпочав свої великі завоювання.

У Чінгіс-хана була добра численна кіннота, яка відзначалась надзвичайною швидкістю руху. Монголи вміли облягати і брати фортеці. Кам’яні стіни вони руйнували з допомогою спеціальних знарядь. їм було відомо також уживання нафти, вогняних стріл, якими вони запалювали дерев’яні будівлі.

Чінгіс-хан підкорив північний Китай, а потім повів свої вій­ська на південний захід і знищив Хорезмську державу у Се­редній Азії. Далі, підкоривши Іран, військо Чінгіс-хана, на чолі з кращими його полководцями Джебе і Субутаєм, обігнуло південне узбережжя Каспійського моря, вторглось у межі Кав­каза і підкорило народи, що там жили.

Половці, які кочували в степах північного Кавказа, відсту­пили перед монголами на захід у причорноморські степи. Але на Дону монголи їх настигли і розбили. Половецький хан Котян утік до Дніпра і попросив допомоги в свого зятя галицького князя Мстислава Удалого та в інших східнослов’янських кня­зів. Мстислав відгукнувся на прохання Котяна і почав умовляти князів допомогти половцям, доводячи, що в противному разі половці можуть приєднатися до монголів. На заклик Мстислава зібралися князі київські, волинські, чернігівські, смоленські і ра­зом з Мстиславом рушили в степи назустріч монголам. У 1224 р. на річці Калці (що впадає в Азовське море) монголи розгромили об’єднані русько-половецькі сили.

Половці, а потім і князі з рештками військ утекли.

Однак, завоювання Східної Європи вже ввійшло в плани Чінгіс-хана, і для походу в Європу він виділив одного з своїх синів Джучі. Проте, похід цей не здійснився через смерть Джучі. Незабаром, у 1227 р., помер і сам Чінгіс-хан. Новий монголь­ський хан Угедей, син Чінгіс-хана, скликав у 1235 р. курултай, де було вирішено організувати ще ряд походів. Завоювання Схід­ної Європи було доручене синові Джучі — Батиєві. В 1236 р. Батий з величезним військом рушив у Східну Європу і напав.

Монгольська кіннота в поході.

спочатку на Поволжя. Протягом 1237—1238 рр. монголо-татари захопили і розорили Рязань, Коломну, Москву, Владимир, Суз­даль, Ростов, Ярославль, Твер, Торжок. Розрізнені князівські ополчення, не зважаючи на всю свою хоробрість і стійкість, не змогли встояти перед монголо-татарами, які переважали їх кількістю, якістю своєї кінноти, військовою технікою дисцип­ліною.

В 1239 р. Батий почав завоювання українських земель. Один загін монголо-татар узяв „копьем" (штурмом) і „избил" Перея­слав; другий оточив „в силе тяжце" Чернігів, розбив військо на чолі з князем Мстиславом Глібовичем, захопив місто і спа­лив його. В грудні 1240 р. Батий перейшов Дніпро і обложив Київ.

День і ніч били монголи спеціальними знаряддями —„пороками" в міські стіни, поки не розбили їх. Населення на чолі з воє­водою Дмитром мужньо оборонялось. Нарешті, татари заволо­діли стінами і розташувалися там на ночівлю. Тим часом насе­лення збудувало нові укріплення навколо Десятинної церкви.

4. Історія України. 816. 49 Ранком татари підступили до них, і знову почався кривавий бій. Незабаром і ці укріплення були взяті. Тоді уціліле населення разом з своїм майном сховалося в церкві і на церковних хорах, але стіни церкви не витримали і завалилися. Воєвода Дмитро, поранений під час оборони міста, попав у полон, але Батий залишив його живим „мужества ради его“.

Взявши Київ, Батий пішов на Волинь і Галичину. За слова­ми літописця, в Галичині і на Волині було зруйновано багато міст, „им же несть числа". З Волині і Галичини Батий вторгся

Бій киян з татарами коло Десятинної церкви, в Польщу й Угорщину, але в Чехії монголи дістали відсіч. Осла­блений походом на Захід, Батий повернув на Схід і заснував у низах Волги своє царство — Золоту Орду (за назвою ставки — позолоченого ханського шатра — „орди") з столицею Сарай.

Великоруські, українські, білоруські землі опинились під владою Золотої Орди. Хан залишив князів і бояр на своїх місцях, але підпорядкував їх своїй владі. Князі зобов’язані були з’являтися на поклін до хана і одержувати „ярлики" (грамоти) на свої князівства. В разі непослуху хан розправлявся з кня­зями. Щоб тримати в покорі завойовані землі, хан призначив у міста своїх „баскаків" (намісників) з військовими загонами. Населення платило данину ханові, яку збирали хутром і сріблом, а в окремих місцях України (верхів’я Південного Буга, Случа і ін.) сіяло татарам пшеницю й просо. Для збирання данини монголо-татари робили переписи населення. Данину збирали баскаки, або спеціальні чиновники-данщики, або бесерменські

(східні) купці, яким хан віддавав данину на відкуп. В разі не­сплати данини татари забирали населення в неволю. Православне духовенство від данини було звільнене, за що воно повинне- було прилюдно молитися за татарських ханів. Проти татарських збирачів данини часто вибухали народні повстання, тому хани потім доручали збирання данини самим князям.

Татарське іго затримувало економічний і культурний розви­ток України, Росії і Білорусії.

„Це було іго, що не тільки подавляє, а й розтліває і вису­шує саму душу народу, який йому підпав. Монгольські татари встановили режим систематичного терору, знаряддям якого були грабежі і масові вбивства. Будучи малочисельні порівняно з ве­личезними розмірами завойованих ними земель, вони хотіли оре­олом жаху збільшити свою чисельність і масовими вбивствами: розрідити населення, яке могло б повстати у них з тилу" (К. Маркс, Таємна дипломатія XVIII в.).

Особливо тяжке було панування татар для народних мас,, яких гнобили і татарські хани і свої феодали. Татарське іго сприяло закріпаченню селян. В народних масах Росії, України і Білорусії на довгі роки лишилася згадка про це страшне лихо..

2.