Міщани

Окрему суспільну організацію становило міщанство, яке виді­лилося у XIV — XV ст., складаючи до 15% всього населення. До міщан відносились мешканці міст і містечок, які підлягали місько­му праву.

Міщани поділялись на три основні категорії: до першої кате­горії — «патриціату» — належала купецько-лихварська верхівка, цехові майстри, а також чільні урядники станового міщанського самоврядування і суду. Нечисленний, але впливовий патриціат фактично зосереджував у своїх руках всю владу. До другої кате­горії — «бюргерів» — відносилися дрібні купці і торговці. Внизу соціальної драбини міста перебував міський плебс — позацехові ре­місники (партачі), міська біднота, слуги.

Міста поділялись на королівські, приватновласницькі та церковні. В XIV — XV ст. урбанізація українських міст прохо­дила «через надання ексклюзивного «німецького права» гру­пам колоністів-переселенців з німецьких земель; згодом — у вигляді магдебурзького права (самоврядування) — це поширю­валося на мешканців українських міст «різних націй», що, звичайно, не виключало міжетнічних та міжконфесійних конфліктів всередині міської громади». Православних зобов’­язували проживати в певних районах міста, вони були позбав­лені можливості брати участь в діяльності органів міського са­моврядування, а також обмежувалися у правах на заняття ре­меслами, ведення торгівлі тощо.

Міщани, які користувалися самоврядуванням, хоча й були юри­дично незалежними, однак, виконували як загальнодержавні по­винності, так і ті, що встановлювалися міською владою. До останніх належало утримання міської адміністрації, сплата податків до міської скарбниці, церковна десятина. Міська адміністрація була представлена війтом і міськими виборними закладами: «радою» — органом з адміністративно-політичними функціями, і «лавою» — судовою організацією. Феодали (князі, пани) володіли в містах зе­мельними ділянками, які не підлягали міській адміністрації та суду. Міщани приватних міст платили натуральні податки, працю­вали на панських ланах, ремонтували шляхи, чистили стави, бу­дували греблі тощо.

ІСТОРИЧНА ДОВІДКА

Міщани. На Сході, в Китаї чи Індії, були міста значніші і багатші, ніж європейські столиці. Але городян (міщан) як особливої категорії людей, що різко вирізнялися від селян і дворян, не було. Крім європейських міст, міщани ніде не вид­ілялися з загальних класів аграрного населення.

Вони несли особливі риси характеру, іноді малозрозумілі (а часом і мало прийнятні). Міщани були індивідуаліста­ми; відокремлювали себе від суспільства і свої інтереси від інтересів суспільства, короля чи міста.

Городянин (міщанин ) не розумів, чому він повинен утає­мничувати своє бажання збагатитися і чому про його добрі наміри не повинні знати. У поведінці міщанина проявляли­ся то відкрита корисливість (якої він не соромився), то по­казна широка благородність.