Духовенство
Окремою привілейованою верствою виступало духовенство. Його становище протягом XIV — XVI ст. змінювалося залежно від ставлення правлячих кіл. Спочатку у складі Великого князівства Литовського православне духовенство мало значні права і привілеї і підтримувалося владою.
Однак, у XV — XVI ст. перевага була надана католицькій церкві.Духовенство кожної конфесії мало свою матеріальну базу у вигляді монастирів та маетностей. Духовенство поділялося на чорне (монахи, монахині, представники вищої духовної ієрархії) та біле (парафіяльні священики, що не приймали целібат — обітницю безшлюбності), протопопи (благочинні, протоієреї), диякони, дяки, паламарі. Духовенство не підлягало юрисдикції світських феодалів, їх судив церковний суд (єпископи, митрополит).
У 1458 р. була відновлена митрополія у Києві. Вона підпорядковувалась константинопольському патріархові. Митрополія поділялась на церковно-адміністративні округи — єпархії (у Київській митрополії їх було 10 — Київська, Чернігівська, Смоленська, Луцька, Турово-Пінська, Галицька, Холмська, Перемишльська. Керували ними архієпископи та єпископи (владики). Управління чернечими монастирями здійснювали архімандрити (настоятелі великих чоловічих монастирів) та ігумени (управителі монастирів).
Церковні ієрархи (вище духовенство) поповнювалося вихідцями зі шляхетських і князівських родин. Вони посідали церковні посади лише за дозволом Великих князів, литовських і польських королів. Становище нижчого духовенства залежало від волі власників шляхетських і князівських маєтків. Парафії часто передавались у спадок.
Духовенство часто отримувало від парафіян різні треби. Це була церковна десятина, данина натурою, або ж для селян — панщина на церковних землях. Православне духовенство, на відміну від католицького, обкладалось податками. Православних єпископів не допускали в сенат (верхню палату польського сейму).
На території Великого князівства Литовського знаходилося 4 католицьких єпископства, на чолі яких стояли біскупи. В XVI ст. вони були постійними членами ради Панів.