М. Міхновський. Самостійна Україна
Пропонована як програма Революційної української партії
Львів, 1900 р.
В історії української нації інтелігенція її раз-у-раз грала ганебну й сороміцьку роль. Зраджувала, ворохобила, інтригувала, але ніколи не служила своєму народові, ніколи не уважала своїх інтересів в інтересах цілої нації, ніколи не хотіла добачити спільності тих інтересів.
На очах історії, сильна, освічена й культурна інтелігенція України прийняла в XVI і XVII віках польську національність, і всі оті Четвертинські, Чорторийсь- кі, Вишневецькі та Тишкевичі - плоть від плоті й кість від кості наших. Тоді сильним і могутнім замахом український народ породив нову інтелігенцію. Ся друга прийняла російську національність протягом XVIII і XIX ст. і всі оті Безбородьки, Прокоповичі, Яворські, Прощинські, усі оті Гоголі, Гнідичі, Потапенки, Короленки - і «їм же ність числа» - усі вони наша кров . Відступництво забрало цвіт нації - найкультурнішу її верству.Але вкраїнський народ здобув у собі досить сили, щоб навіть посеред найгірших обставин політичних, економічних і національних витворити собі нову третю інтелігенцію. Еволюція українського інтелігента третьої формації ще не закінчилася, але характерна його прикмета - служіння своєму власному народові - відбилася в ньому з повною силою. Отже, коли третя інтелігенція має органічні зв’язки з українською нацією, коли вона є заступником українського народу, єдино свідомою частиною української нації, то стерно національного корабля належить їй.
Між молодою Україною й українофілами немає жодних зв’язків, крім одного страшного й фатального зв’язку - своєю кров’ю заплатити за помилки попередників.
Часи вишиваних сорочок, свити та горілки минули й ніколи вже не вернуться. Третя українська інтелігенція стає до боротьби за свій народ, до боротьби кривавої й безпощадної. Вона вірить у сили свої й національні, і вона виконає свій обов’язок. Вона виписує на своєму прапорі ці слова: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ».
Вона віддає себе на служіння цьому великому ідеалові, і доки хоч на однім клапті української території пануватиме чужинець, доти українська інтелігенція не покладе зброї, доти всі покоління українців йтимуть на війну. Війна провадитиметься всіма засобами, і боротьба культурна вважається так же відповідною, як і боротьба фізичною силою . Наша нація у своєму історичному (минулому - упоряд.) часто була не солідарною поміж окремими своїм частинами, але нині увесь цвіт української нації по всіх частинах України живе однією думкою, однією мрією, однією надією: «Одна, єдина, нероздільна, вільна, самостійна Україна від Карпат аж по Кавказ». Нині ми всі солідарні, бо зрозуміли, через що були в нас і Берестечки, і Полтава.Ми зобов’язані вказати ту найближчу мету, яку ми маємо на оці. Ця мета - повернення нам прав, визначених Переяславською конституцією 1654 року з розширенням її впливу на цілу територію українського народу в Росії. Ми виголошуємо, що ми візьмемо силою те, що нам належить по праву, але віднято в нас теж силою.
Нехай жахляки та відступники йдуть, як і йшли до табору наших ворогів, їм не місце поміж нами й ми виголошуємо їх ворогами вітчизни.
Усі, хто на цілій Україні не за нас, ті проти нас. Україна для вкраїн- ців, і доки хоч один ворог-чужинець лишиться на нашій території, ми не маємо права покласти зброю. І пам’ятаймо, що слава й перемога - це доля борців за народну справу. Вперед! І нехай кожен з нас пам’ятає, що коли він бореться за народ, то мусить дбати за весь народ, щоб цілий народ не загинув через його необачність.
Уперед! Бо нам ні на кого сподіватись і нічого озиратись назад!
Самостійна Україна: зб. програм українських політичних партій початку XX століття. - Тернопіль, 1991.- С. 16-19.