МЕЗОЛІТ
Підчас тривання мезолітичної ери, яка заповняла собою проміжний час між палеолітом і неолітом, льодовики щезли з теренів Европи (приблизно, 12,400 літо тому). Рухливі гурти мезолітян-ловців, матеріяльна культура яких, під впливом нового, близького до сучасного, природ- нього оточення, набувала нових, досконаліших і практичніших форм, т.
зв. тарденуазького типу, — полювали, рибальчили, збирали різні плоди, яких, в нових кліматичних умовинах, існувало вже набагато більше. В техніці обробки кременю, у мезолітян зберігались давніші технологічні традиції епіпалеолітян, а саме, переважно уживалося мікролітів різних форм та призначення при чім, в розщепах дерев’яного чи рогового приладдя, ці мікроліти скріплювано було смолою.Мезолітяни були перехожими ловцями й мешкали в нашвидко зроблених шатрах-халабудах. Вони мали вже фізичний вигляд сучасної людини, мали вже розвинутий, жваво сприймаючий і оцінюючий прояви довколишнього життя, розум. Одним словом, мезолітянин був вже індивідом, особистістю, подібною до нас, але ще з напіврозвинутою стадією тих здібностей і тих ментальних цінностей, якими володіємо ми. На сході Европи, а саме в Польщі, викрито покищо одиноке типово мезолітичне, поховання в с. Яниславицях. Покійника закопано було сидьма разом з численним ужитковим приладдям, — свідоцтво того, що у мезолітян було вже надто розвинуте вірування в потойбічне життя, яке, в їх уяві, було продовженням життя цьогобічного у всіх його проявах.
В різних варіянтах, мезолітична матеріальна пракультура поширена була по всій Україні; вийшла вона з культури мадленської й перейшла згодом у культуру кампгнську, сліди якої подивуються й у нас.
Кампінці були вже не тільки мисливцями, рибалками та збирачами, але й хліборобами. Ось в яку безмеж давнини сягають рільницькі традиції нашого народу! При тих убогих досягненнях техніки, які існували тоді, провадження хліборобства зв’язане було з величезною затратою сил і вимагало воно від орача й сіяча невичерпної енергії, героїчної, можна сказати, наполегливости, — земля ж бо не оралась, не пушилась, а кампінець,,дзьобав-скородив” її мотикою, зробленою з оленячих чи лосячих рогів, а грудки кришив обухом-палицею. Та проте, саме ця ораниця кампінців, як котва корабель, прив’язувала людину до одного місця, призвичаювала її до осілого життя. Кампінець теж, крім пса, іншої освоєної тварини ще не мав. Типологія кампінської культури значно відрізняється від технології культури попередньої: у кампінців мікролітизація не була популярною, а навпаки, вони призвичаїлись до макролітизації, себто, приладдя виробляли з грубих крем’яних відщепів. Мали вже кампінці й предтечу нової ери — грубо- обтесану сокиру.