Меседж 1а «УПА обслуговувала Гітлера»

Яна Примаченко

Радянська пропаганда намагалася представити ОУН і УПА як маріонеток Гітле­ра. Це продовження давньої тези російської пропаганди, що завжди відмовля­ла українцям в незалежницьких прагненнях, вбачаючи в них ще з часів Першої світової війни руку німецького / австрійського генштабу.

Ніхто не наполягає на безвинності ОУН-УПА, зокрема у питанні Голокосту. Але, по-перше, це не скасовує того факту, що ОУН і УПА є українським національ­но-визвольним рухом, який боровся з нацистами та більшовиками. По-друге, згідно з рішенням Нюрнберзького трибуналу, ані ОУН, ані УПА не були визнані злочинними організаціями. По-третє, питання ступеню відповідальності різних дійових осіб лишається відкритим і потребує мікроісторичних досліджень, які після відкриття архівів радянських спецслужб в Україні зараз тривають. По-чет­верте, українська ситуація не є унікальною, а скоріше типовою для країн Цен­трально-Східної Європи. Через подібні процеси пройшла Польща після публі­кації книги Яна Ґросса «Сусіди». Такі дискусії відбуваються і в країнах Балтії.

Так, допоміжна поліція доправляла євреїв до місць розстрілів. І цей факт Україна визнає. Але не треба забувати, що українська допоміжна поліція отримала свою назву не через етнічний склад, а за територіальним принципом. Окрім українців, які дійсно переважали, в ній були і представники інших національностей. З точки ж зору ідеологій, склад допоміжної поліції був надзвичайно строкатим і не був суто «націоналістичним». Сюди входили і колишні радянські військовополонені, і місцеве населення. Для них участь у поліції (особливо для військовополонених) було просто шляхом виживання. Бо військовополонені просто гинули від голоду в таборах. Це не мало відношення до національності. Сьогодні Україна відходить від принципу колективної відповідальності, що було властиво тоталітарним ре­жимам і зосереджується на пошуку конкретних винуватців злочинів.

Розгляньмо цей меседж у його ключових епізодах, які були виявлені.

Епізод 1: ОУН і нацистські злочини

Справді, протягом певного часу ОУН симпатизувала нацистам і прагнула співп­рацювати з ними, аби відродити українську державність. Але не будемо забу­вати, що до 1939 року нацистська Німеччина ще не вчинила страшних злочи­нів Голокосту та масових вбивств, а «лідером» у масовому знищенні людей на той час був сталінський СРСР.

Від самого початку німці не вважали українських націоналістів потенційними партнерами: на думку німців, вони не мали політичної ваги. Справді, націона­лісти охоче приймали фінансову і матеріальну допомогу від Абверу і навіть готові були співпрацювати. Однак німці пропонували співпрацю тільки на ін­дивідуальній, а не інституційній основі. ОУН як цільної організації для них не існувало.

Чи брали націоналісти участь у злочинах, скоєних нацистами? Кожен епізод вимагає ретельного дослідження і відкриття архівів радянських спецслужб в Україні цьому сприяє.

Наразі спростовано низку тверджень радянської пропаганди. Зокрема, про участь Буковинського куреня - збройного формування ОУН(м) - у масових розстрілах євреїв у Бабиному Яру. Доведено, що курінь прибув до Києва у ли­стопаді 1941 року, тому не міг брати участь у розстрілах, які відбулися 29-30 ве­ресня^[175].

Останні дослідження показують, що історія про масовий перехід української допоміжної поліції до лав УПА в березні 1943 року (до 5 тис. осіб), яка нібито і стала ядром повстанської армії, також не відповідає дійсності^[176]. Наразі відомо, що мова йшло про приблизно 1 тис. осіб, більшість з яких не пройшли процес фільтрації і покинули лави УПА.

УПА і націоналісти ніколи не здійснювали охорону концтаборів. Для цього була створена окрема служба - Вахманшафт СС. Відповідно до наказу Гайнріха Гім- млера від 25 липня 1941 року, дозволявся призов серед місцевого населення і радянських військовополонених, захоплених на східних територіях. Всі вони попередньо проходили вишкіл у тренувальному таборі в Травниках.

Якщо говорити про Голокост, то з 2000 року працює Український інститут вивчення Голокосту «Відродження» (Ткума^[177]) на чолі з Ігорем Щупаком, а у 2002 році був створений Український центр вивчення історії Голокості (УЦ- ВІГ^[178]) головою якого є Анатолій Подольський.

Також в Україні існує «Комітет «Бабин Яр»^[179], який опікується збереженням пам'яті про цю трагедію.

В 2018 році українські науковці презентували концепцію^[180] Меморіального му­зею пам'яті Бабиного Яру, з якою можна ознайомитися на сайті Інституту історії України НАН України.

Наразі, ступінь причетності ОУН і УПА до Голокосту є предметом академічної дискусії. І відкриття доступу до архівів спецслужб істотно полегшує завдання науковців у пошуках істини.

Епізод 2: ОУН, німці і батальйон «Нахтігаль»

Яна Примаченко

Співробітництво ОУН з німецькою розвідкою і контррозвідкою тривало ще з часів Ваймарської республіки. Керівники ОУН сподівалися, що напередодні війни з СРСР Німеччина допоможе їм у формуванні власної армії. Але це не входило до німецьких планів. Створені з українців у лютому 1941 року баталь­йони «Нахтігаль» та «Роланд», також відомі під назвою Дружини українських націоналістів, уже в серпні були роззброєні й інтерновані як політично небла- гонадійні.

30 червня 1941 року «Нахтігаль» зайняв стратегічні об'єкти покинутого Черво­ною армією Львова і взяв участь у проголошенні Акту відновлення Української держави. Командиром батальйону з боку українців був майбутній головноко­мандувач УПА Роман Шухевич. Власне, саме він висловив демарш від імені ба­тальйону після арешту німцями лідерів ОУН (б) - Степана Бандери та Ярослава Стецька.

Питання причетності батальйону до розстрілів польської та єврейської інтелі­генції Львова поширила радянська пропаганда з метою дискредитації Теодора Оберлендера - до війни професора Кенігсберзького університету, спеціаліста з проблем СРСР.

Питання причетності батальйону до розстрілів розглядав Нюрнберзький три­бунал 15 лютого і 30 серпня 1946 року. Тоді генеральний прокурор СРСР Роман Руденко не надав переконливих доказів. 1960 року Верховний суд НДР звину­ватив Оберлендера і батальйон «Нахтігаль» у розстрілах інтелігенції 3-4 лип­ня 1941 року у Львові. Дуже швидко були зібрані відповідні свідчення і навіть опублікована книга «Правда про Оберлендера». Він був заочно засуджений до довічного ув'язнення як воєнний злочинець. 1966 року на прохання Польщі прокуратура Гамбурга провела нове слідство в цій справі й встановила, що злочини були скоєні за наказом бригаденфюрера СС Шенгарта. Тож Оберлен­дер і «Нахтігаль» були реабілітовані. Хоча Кондрад Аденауер таки відправив його у відставку.

Питання щодо ступеня причетності «Нахтігалю» до скоєного у Львові 1 липня єврейського погрому наразі лишається дискусійним. Відкриття архівів радян­ських спецслужб (один з елементів нинішньої української політики декомуніза- ції), дозволять нарешті поставити крапку в цьому питанні.

Загалом же спроба перекласти відповідальність за злочини нацистів виключно на членів ОУН - старий радянський метод.

Епізод 3: Роль митрополита Андрея Шептицького

Яна Примаченко

Стосунки митрополита Андрея Шептицького [предстоятеля Української гре- ко-католицької церкви. - Ред.] з ОУН, особливо фракцією Бандери, були аж ніяк не прості. З одного боку, він вітав справу відродження незалежності Укра­їни й усіляко прагнув її підтримати. З іншого - не сприймав їхніх методів. Він також не сприйняв методів нацистів: 14 січня 1942 року Митрополит Шептиць- кий написав листа Гітлерові, де критикував політику нацистів щодо Україні.

На початку війни симпатії до німців були природним явищем для мешканців Західної України. Вони мали позитивний досвід австрійського врядування й очікували від німців сприяння у відновленні української державності.

Справжнім шоком для мешканців Галичини стало вбивство в'язнів львівських тюрем, скоєні НКВД у момент відступу Червоної армії. Тіла в'язнів мали сліди нелюдських тортур. Тож вороже ставлення до більшовиків цілком можна зро­зуміти.

Андрей Шептицький протягом усього свого життя лишався вірним принципам християнської моралі. 21 листопада 1942 року Шептицький звернувся до вір­них греко-католицької церкви з пастирським посланням «Не убий!», де засудив людиновбивство і нагадав про шосту заповідь. Він засудив вбивство євреїв. Сам особисто переховував у соборі Святого Юра у Львові 150 осіб єврейської національності, переважно дітей. Серед тих, хто завдячує йому життям, був і майбутній рабин Військово-повітряних сил Ізраїлю Давід Кагане.

1 листопада 2013 року Антидефамаційна ліга США - правозахисна група, що бореться з антисемітизмом - посмертно удостоїла Андрея Шептицького на­городою імені Яна Карського за мужність і героїзм у порятунку євреїв у часи Другої світової війни. Це перший крок до визнання його Праведником народів світу.