<<
>>

Меседж 1в «Передача Криму при Хрущові була ‘формальністю' та сваволею»

Сергій Громенко

Протягом першої половини 1954 року Крим - на той момент область Росії - був включений до складу України. Причини цього досі однозначно не встановле­ні й продовжують викликати дискусії істориків.

Однак всупереч поширеним в останні роки російським мітам, цей акт, по-перше, не був одноосібним «цар­ським подарунком» Хрущова, а по-друге, не зводився до якогось одного доку­мента, легітимність якого можна було б оскаржити. Процес приєднання Криму до України тривав понад півроку і пройшов усі передбачені тодішнім законо­давством етапи. І навіть попри те, що правомірність Указу Президії Верховної Ради СРСР від 19 лютого обґрунтовано піддається сумніву, включення Криму до складу України все одно відбулося відповідно до радянської Конституції, нехай де-юре і пізніше - 12 травня.

25 січня на засіданні Президії ЦК КПРС під головуванням голови радянського уряду Маленкова ухвалюється принципове рішення про включення Криму до складу України.

1 лютого пропозиція про порядок проведення спеціального засідання Пре­зидії Верховної Ради СРСР, присвяченого передачі Криму, відправляється на розгляд Хрущову.

5 лютого Рада Міністрів Російської Радянської Соціалістичної Федеративної Республіки ухвалює Постанову про доцільність передачі Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР. Як причину називають «територіальне тяжіння Кримської області до Української РСР, спільність економіки і тісні господарські та культурні зв'язки між Кримською областю та Українською РСР». Цього ж дня Президія Верховної Ради РРФСР ухвалює Постанову про передачу Криму Укра­їні і вносить його на затвердження Президії Верховної Ради СРСР.

13 лютого Президія Верховної Ради Української РСР ухвалює Постанову «Про подання Президії Верховної Ради РРФСР з питання передачі Кримської області до складу УРСР».

19 лютого відбувається засідання Президії Верховної Ради СРСР, на якому роз­глядається питання про включення Криму до складу України.

Рішення ухвалю­ється одноголосно. У той же день Президія Верховної Ради СРСР видає Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Президія справді не мала повноважень для такого акту - це була прерогатива парламен­ту загалом. Саме тому передача Криму Україні відбулася пізніше.

26 квітня Верховна Рада СРСР ухвалює Закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу Української РСР» і Закон «Про затвердження Указів Президії Верховної Ради СРСР», яким закріплює зміни в радянській Конституції: Крим викреслюють зі списку адміністративно-територіальних одиниць РРФСР і вносять до списку адміністративно-територіальних одиниць УРСР.

12 травня обидва закони публікуються в пресі і набувають чинності. Крим де­юре стає українським.

2 червня Верховна Рада РРФСР ухвалює Закон «Про внесення змін і доповнень до статті 14 Конституції (Основного Закону) РРФСР», яким викреслює з респу­бліканської конституції Кримську область.

17 червня Верховна Рада УРСР ухвалює Закон «Про внесення змін і доповнень до статті 18 Конституції (Основного Закону) Української РСР», яким вписує в республіканську конституцію Кримську область. Процес приєднання Криму до України завершено.

Пізніше українську належність Криму і Севастополя підтвердила Конституція УРСР 1978 року.

Після здобуття Україною незалежності, згідно з результатами останнього закон­ного перепису населення 2001 року, росіянами в Криму й Севастополі разом назвали себе 60 % опитаних, українцями - 24 %, кримськими татарами - 10 %. Але при цьому 77 % мешканців регіону рідною мовою вважали російську. На вулицях і в зовнішній рекламі цілковито панувала російська мова.

Попри твердження російської пропаганди, російській мові в Криму нічого не загрожувало, а вживання російської мови ніколи не обмежувалося законодав­чо. Навпаки, згідно зі ст. 10 Конституції АРК, «російська мова як мова більшості населення в Автономній Республіці Крим і прийнятна для міжнаціонального спілкування застосовується в усіх сферах суспільного життя», відповідно до ст.

11, «паспорт, трудова книжка, документи про освіту, свідоцтво про народжен­ня, про шлюб тощо, - виконуються українською та російською мовами». При цьому, щоб отримати документ кримськотатарською мовою, необхідно було звертатися зі спеціальним клопотанням до органів влади. Згідно зі ст. 12 Кон­ституції АРК, як мова судочинства та нотаріату, а відповідно до ст. 13, у всіх сферах обслуговування може за вибором громадянина використовуватися ро­сійська мова.

У Криму до 2013 року освіту російською мовою здобували 89,4 % школярів, тоді як українською та кримськотатарською - 7,4 % і 3,1 %, відповідно. З май­же 600 шкіл на півострові до моменту захоплення його Росією лише 15 були з кримськотатарською мовою навчання й тільки 7 - з українською. З понад 500 дошкільних закладів україномовними були 11, кримськотатарською нав­чання велося лише в одному. У ВНЗ Криму тільки 5 % дисциплін викладали українською мовою, решта - російською. Частка студентів вишів, які навчалися лише російською мовою, в АРК загалом становила 83,1 %, а в Севастополі - 86,7 %. Для технікумів і коледжів цей показник в АРК сягав 94,5 %, у Севасто­полі - 100 %. Лише у двох вишах Криму готували вчителів кримськотатарської мови й літератури.

Понад 80 % друкованих ЗМІ виходили лише російською мовою, повністю укра­їномовною була тільки одна державна газета півострова - «Кримська світли­ця». Лише 7 % телепрограм на державному кримському телебаченні випускали кримськотатарською мовою. Схожа ситуація спостерігалась і в інших галузях. Тому ніякої «трагедії» після розпаду СРСР не сталося.

<< | >>
Источник: Володимир Ермоленко. Ревізія історії. Російська історична пропаганда та Україна. — Київ : К.І.С.,2019. — 99 с.. 2019

Еще по теме Меседж 1в «Передача Криму при Хрущові була ‘формальністю' та сваволею»: