Меседж 3188 «Європу від нацизму звільнили росіяни»
Яна Примаченко
Спроби Російської Федерації привласнити собі «лаври переможців» не відповідають історичним фактам. Україна, на рівні з Польщею та Білоруссю, заплатила одну з найвищих цін у цій війні.
Якщо говорити тільки про воєнний вклад, то в лавах Червоної армії воювало близько 7 млн представників України, тобто приблизно 23 % від загальної чисельності Збройних сил СРСР. Загальні втрати Червоної армії становлять 8,6 млн осіб, з них українців - близько 3,5-4 млн, тобто практично половина від сукупних безповоротних військових втрат Німеччини та її західних союзників (Італії, Угорщини, Румунії, Фінляндії і національних підрозділів у складі Вермахту) разом узятих - 8,7 млн осіб.Кількість українських громадян у Червоній армії постійно змінювалася. 1941 р. вони становили 15-20 % (другі після росіян). 1942 р., внаслідок полону та окупації території УРСР, їхнє число різко впало. На початку 1944 р., під час звільнення території України завдяки мобілізації число українців зросло до понад 22 %.
Не варто забувати і про якісні показники. За участь у Великій Вітчизняній війні близько 2,5 млн українців нагороджено орденами і медалями. За виняткову мужність 2 тис. удостоєні звання Героя Радянського Союзу. Тричі Героєм Радянського Союзу став І. Кожедуб, двічі Героями - 32 українці, зокрема О. Молод- чий, Д. Глінка, П. Таран, М. Бондаренко, О. Мазуренко, А. Недбайло, В. Михлик. Багато українців було і в командуванні Червоної армії: Г. Кулик, С. Тимошенко, І. Черняхівський, А. Гречко, А. Єрьоменко, К. Москаленко, П. Жмаченко, Р. Мали- новський та ін. Групу прапороносців, що підняла прапор Перемоги над Райх- стагом, очолював українець О. Берест.
Міжнародним визнанням внеску українців у перемогу над нацизмом було надання УРСР членства в ООН. Цей факт, на відміну від служби українців у рядах Вермахту і військах СС, росіяни також часто обходять мовчанкою.
Українці воювали також в арміях інших держав-учасниць антигітлерівської коаліції. Це, на відміну від участі українців у збройних формуваннях Німеччини, російські історики люблять обходити мовчанкою.
Наприклад, на момент початку Другої світової війни у польській армії, яка налічувала 1 млн осіб, служило близько 106-112 тис. етнічних українців. Під час вересневої кампанії в боях проти нацистів загинуло 8 тис. українців - громадян Польщі. До речі, не будемо забувати, що саме пакт Молотова - Ріббентро- па поклав початок цій війні. А СРСР на рівні з нацистською Німеччиною взяв участь у розчленуванні Польщі.
Серед військових США, які брали участь в операції «Оверлорд» (висадка союзних військ у Нормандії), налічувалося 40 тис. американців українського походження. Загалом в американській армії служило 80 тисяч українців. Кількість українців у канадській армії, за різними джерелами, становила від 35 до 50 тис. З 1940 р. 5 тис. українців воювало у французькому Іноземному легіоні. 1944 р. французький рух Опору сформував три окремих українських підрозділи. Тисячі етнічних українців - колишніх польських громадян, які після 1939 р. були депортовані в східні області СРСР, увійшли до складу 2-го Польського корпусу під командуванням генерала В. Андерса. 1942 р. корпус залишив територію СРСР і в складі британського експедиційного війська брав участь у боях в Єгипті і на Близькому Сході. Влітку 1943 р. була сформована 1-а окрема Чехословацька бригада під командуванням полковника Л. Свободи. З 15 тис. особового складу 11 тис. були закарпатські українці. Не варто забувати про ленд-ліз та відкриття другого фронту, які істотно допомогли у звільнені Європи від нацизму.
Російська пропаганда обурюється, що в Польщі зносять пам'ятники радянським солдатам. Але важливо пам'ятати контекст. Польща стала першою жертвою німецької агресії - однак це було б неможливо, якби СРСР 23 серпня 1939 року не підписав Пакт Молотова - Ріббентропа, який розв'язав Гітлерові руки. Відповідно до таємних протоколів, у радянську сферу впливу, крім Естонії, Латвії, Фінляндії, Бессарабії, потрапила і східна частина Польщі (на схід від річок Нарва, Вісла, Сян).
Ба більше, СРСР претендував не тільки на етнічні українські та білоруські землі, але й на Люблінське і частину Варшавського воєводства. Таємні протоколи свідчать, що Сталін прагнув зібрати у складі СРСР всі території, що входили до складу «єдиної і неподільної» Російської імперії.Зволікання радянського керівництва зі вступом у війну було якраз і зумовлене побоюваннями Сталіна, щоб Велика Британія і Франція, що виступали гарантами незалежності Польщі, не оголосили війну СРСР. Після тривалих роздумів і погроз Гітлера, що в разі відмови зайняти зону своїх інтересів це зробить німецька армія, 17 вересня 1939 року Червона армія перетнула польсько-радянський кордон. Турбота про братні український та білоруські народи була лише прикриттям цих дій. Зрештою Сталін відмовився від етнічних польських земель на користь Німеччини, а натомість отримав у сферу радянського впливу Литву. Так реноме «визвольного походу» Червоної армії було збережене. Щоправда, не надовго.
30 листопада 1939 року СРСР оголосив війну Фінляндії, за що був виключений з Ліги Націй. Тут уже риторика допомоги «братньому народові» не спрацювала.
Розчленування Польщі було відсвятковане спільним радянсько-німецьким парадом, який відбувся 22 вересня 1939 року в Бресті. 5 березня 1940 року Політбюро ЦК ВКП (б) ухвалило рішення про знищення без суду і слідства 25 700 польських військовополонених. Мова йшла переважно про офіцерів. Цей злочин став трагедією польського народу, відомою під назвою «Катинь» - за місцем одного з наймасовіших розстрілів. Загалом спецоперація НКВД зі знищення польських військовополонених тривала одночасно в Катині, Каліні- ні, Харкові, Києві та інших місцях.
У серпня 1944 року, під час наступу Червоної армії, польська Армія крайова підняла у Варшаві повстання проти німецьких окупантів. Але радянське керівництво не спішило підтримувати своїх союзників, які водночас були політичними опонентами. Слідом за Червоною армією їхав Польський комітет національного визволення (ПКНВ). Він був сформований з лояльних до СРСР польських комуністів. Саме вони мали керувати Польщею, а насправді просто бути провідниками волі Сталіна.
Виходить ось така неоднозначна історія про «визволення» Польщі.