Меседж 3167 «Україна відібрала чужі землі»

Кирило Галушко

Тут проблема полягає не в тлумаченнях різних міжнародно-правових догово­рів останніх століть, а в імперському синдромі, який не помічає явищ націо­нального суверенітету чи нездатний його відрефлексувати.

У Росії та України наявні різні джерела легітимності державної території. Росія є спадкоємницею імперських державних утворень, а Україна - наслідок на­ціонального самовизначення на території, де більшість населення становлять українці. Це продекларовано і частково здійснено у 1917-1919 рр., коли на те­риторії домінування в населенні малоросів/українців (згідно з офіційною ста­тистикою імперії) утворилася Українська Народна Республіка, а на територіях поширення русинів/українців - Західноукраїнська Народна Республіка. 1919 р. вони об'єдналися.

Відповідно, безвідносно до того, є Україна незалежна держава чи ні, до укра­їнських територій все одно належать і Закарпаття, і Буковина, і Галичина. Різні ж історичні комбінації кордонів інших держав на її території тут не мають ак­туального значення.

Тут важливо пам'ятати про те, що сучасна Росія і сучасна Україна по-різному тлумачить історію. Офіційна та шкільна історія Росії - це історія російської дер­жавності, а не народу чи країни. З цієї перспективи, неясно, які (територіальні та хронологічні) межі народу (хоч би який зміст вкладався в поняття «росія­ни»), і зовсім неясно, де географічно закінчується країна. Вочевидь, [з погляду офіційної історії Росії], вона не обмежується сучасними межами Російської Фе­дерації.

У цьому російському дискурсі немає історії росіян як громадян сучасної Росії. Немає історії народів Росії. Немає історії відносин народів Росії з росіянами. Немає хронотопу (часопростору) Росії як держави і країни. Це особливість ім­перського дискурсу: ніде немає логічних чи зрозумілих меж.

Натомість «Історія України» - це історія культурного шару сучасної української держави. Є хороший приклад: Угорщина. У певний історичний момент мадяри здобувають свою батьківщину, але чомусь в курсі історії Угорщини ми бачимо римську провінцію Паннонію. Бо тут йдеться про історію території - відповід­но, про ті різні культурні шари, які з цією територією пов'язані.

У Росії ж йдеться про історію держави. Стверджується, що в неї є державний народ («русские»), які, мовляв, могли мати такі субетноси, як українці та білору­си. Але це не змінює суті: хтось має монополію на спільну спадщину.

2012 року українці в офіційній російській ідеології перестали існувати. Вони перетворилися на «зіпсованих росіян».

Цей російський історичний дискурс позбавляє сучасну Росію і кордонів, і хро­нології. Згідно з [російськими] підручниками, перші триста років історії Росії відбувається в Києві. А згідно з реаліями останніх майже тридцяти років - це інша країна і держава. Ми розуміємо всі суперечності інтерпретації постра­дянського минулого, але тут просто немає інтерпретації фактичної історії та розуміння причин появи пострадянських націй.