Меседж 2190 «Росія - наступниця Русі; українці - це ‘русские'»
Ярослав Грицак
Російська пропаганда часто стверджує, що українські землі завжди називали Руссю, Росією; тому вони мають належати сучасній Росії. Але ми не маємо аж так багато старих карт, щоб перевірити те, як називали ці землі.
Бо ще одна особливість нашого регіону полягає в тому, що до певного часу тут було мало або й зовсім не було карт - як не було багато книжок. Картографувати цю територію почали серйозно аж у XVIII-XIX ст. До того ж часу карти, які описують ці території, походять з Заходу. Місцевих карт не було, або ми їх не знаємо.По-друге, якщо ми дивимося на західні карти, там нема однієї Русі. Одна з перших карт цієї території - це карта Фра Мауро, ченця з Португалії, приблизно 1450-й рік. І там є сім Русей. До того ж вони всі мають дивні назви. Скажімо, Біла Русь - це не сучасна Білорусь. «Біла» в той час могло означати територію, з якої не брали данину.
По-третє, якщо подивитися на карту Боплана - а це вже «карта України» - ви будете здивовані, що єдиною територією, яка мала назву «Russia», була Галичина. «Russia», «Руссія» - це латинська назва, і вона застосовується до нинішньої Галичини, а не нинішньої Росії, яку, своєю чергою, Боплан називає «Московія». Всі ці приклади ілюструють тезу, яку треба назвати «золотим правилом історика»: минуле - це інша країна, там усе роблять по-іншому. Зокрема чи насамперед, назви минулого не тотожні з назвами сучасними. Сучасна Росія і стара Русь - це два різні поняття. Говорити, що Росія - пряма спадкоємниця Русі, - це так само, як казати, що Румунія (Romania) є спадкоємниця Риму. Якщо Румунія є спадкоємниця стародавнього Риму, то що ж тоді робити з Італією?
У минулому ми мали традиційні спільноти. У сучасності ми маємо модерні нації. Коли спільноти стають націями, вони часто міняють імена. Наприклад, колишня Римська держава стає Італією, колишні литвини стають білорусами, жмудь - литовцями, русини колишньої Речі Посполитої й Австро-Угорської імперії - українцями, московити («москалі») - росіянами.
Старі назви були дуже живучі. Але це не означало, що в головах у людей була плутанина. Коли у XIX ст. мешканців Київщини питали, хто вони такі, вони відповідали: «ми руські». А коли їх питали, чи вони ті самі, що й росіяни, вони обурювалися: «Які ми москалі?». Для них їхня «Русь» і «Московщина» були два різні поняття, що на землі, що на небі.
Важливо пам'ятати ще одну річ: «Русь» - це назва, яка прийшла до цієї території ззовні. Найпевніше, це назва, якою називали себе варязькі князі, які прийшли сюди і встановили свою владу над територією, поліетнічною за складом свого населення.
Звісно, там було багато слов'ян. Але там були не тільки слов'яни - там були угро-фіни («чудь і весь»), там були степові народи. Стара Русь не була національною державою. Вона будувалася за іншим принципом. Як казав класик, у такій державі важливо було не те, якою мовою розмовляють селяни, а те, на якій землі вони працюють, скільки податків можуть платити. Більшість країн цього часу анаціональні, неетнічні, тому що вони жили за простою схемою: хтось прийде, встановлює владу і збирає податки з цієї території.
Тому казати, що «Русь» була російською державою - це значить не знати або не розуміти історії. «Русь» - це була передусім політична еліта скандинавського походження. Це є загальне правило цих часів: еліта іншого походження, аніж більшість місцевого населення. Візьміть, наприклад, норманів часів норманського завоювання Англії, які, до слова, такі самі скандинави, що й «русь». А навіть якщо еліта того самого походження, що й місцеве населення, то вона вдає, що має інше походження, аби підкреслити різницю між собою і простолюдом. Класичний приклад - шляхта Речі Посполитої з її «сарматським мітом». Вона вдає, що вона походить від королівських сарматів, що, своєю чергою, походять від біблійного Яфета, а селяни - це простолюдини, які походять від Хама.
Загальне правило є таке: еліта чужоземного походження асимілюється за три-чотири покоління. Це дуже добре видно з імен київських князів.
Засновник династії був Рюрик (Ерік), його сином був Ігор (Інгвар), його дружиною була Ольга (Гельга). Натомість син Ігора й Ольги вже називався по-слов'янськи Святославом, їхній внук - Володимиром, їхній правнук - Ярославом і т. д. Русь була територією, якою правили слов'янізовані «руські нормани» Рюриковичі. А що таких князівств було багато, то було багато «Русей». Більшість цих князівств за декілька століть впали під тиском близьких або далеких сусідів, а на межі XVI і XVII ст. вигасла сама династія Рюриковичів. Тоді назва «Русь» стає синонімом церкви - це єдина структура, яка пережила всі зміни. А коли ця церква в Речі Посполитій реформується під викликом католицького Заходу, то її освічена еліта переносить разом з собою назву «Русь» у Московське царство і пізнішу імперію.Тобто між Руссю і Росією існує зв'язок, але дуже непрямий, дуже опосередкований - як, зрештою, між Румунією і Римом. Його не можна заперечити, але й не можна доводити, як робить кремлівська пропаганда, до абсолюту. Бо частку «руської» спадщини мають не лише росіяни, українці чи білоруси, але й поляки, литовці і навіть шведи. Чи це значить, що вони теж мають належати до Росії? Якщо так, то чому б Румунії не заявити свою претензію на Рим та Італію?