Меседж 1191 «Україну придумали поляки та австрійці»
Ярослав Грицак
Всі країни - це проекти. Жодна нація не з'явилася природно. Вся соціальна реальність сконструйована. Якби все, що навколо нас, залишалося природним, то ми всі тепер мали б жити на деревах, у лісах.
Тож питання полягає не в тому, чи нація - «проєкт», чи ні. Питання в тому, чи цей проєкт життєздатний.
Я завжди кажу своїм студентам: iPhone - це конструкція, яка не «нормальна». Його теж хтось створив. Але це одна з найжиттєздатніших конструкцій, яка тепер є на світі.
Є дискусія, коли і за яких обставин з'явилися нації. Але факт те, що в ХХ столітті нації стали нормою. Бо головна світова організація називається «Організація Об'єднаних Націй», а не, скажімо, «Організація Об'єднаних Імперій» чи «Організація Об'єднаних Монархій».
Ернест Ґеллнер у своїй класичній праці «Нації і націоналізм» дає дуже приблизний підрахунок: у світі близько двох тисяч народів і близько двохсот націй. Тобто шанси, що народ перетвориться на націю, досить низькі - 1 до 10.
Якщо виходити з цього розрахунку, то український проєкт виявився навіть дуже життєздатним. Шанси його були досить невеликі, зокрема, з огляду на всі ті заборони і репресії, який цей проєкт зазнавав у ХІХ та ХХ століттях.
Що ж до тези, що українців спеціально «вигадали» австрійці чи поляки, то складімо повний список. Відповідно до нього, Україну створили: а) поляки; б) австрійці; в) німці; г) євреї («жидобандерівці», а перед Бандерою - «жидомазе- пинці»; ґ) більшовики. А тепер подумаймо: де і коли всі ці «творці української нації» могли діяти заодно? Логіка тут відпочиває.
Ми можемо сказати інакше: чомусь сталося так, що у ХІХ-му, а особливо у ХХ- му ст. було дуже багато неукраїнських держав і політиків, які тією чи іншою мірою були зацікавлені в проєкті «Україна». А раз хтось зацікавився в цьому проєкті «Україна», значить щось у ньому таки було, і щось можна було в нього вкладати.
Я не буду тут вдаватись у деталі. Повторю тільки слова британського історика Домініка Лівена: більше за що-небудь на світі доля Першої світової війни залежала від того, що робилося навколо України. Український фактор був передовсім питанням контролю над великими природними і людськими ресурсами, що їх мали українські землі. Хто мав контроль над ними, той мав кращі шанси виграти війну. Те саме було під час Другої світової війни. Прочитайте, що Гітлер говорив про Україну - якою мірою він пов'язував свій успіх з контролем над українськими ресурсами.
Але щоб дістати контроль над українськими ресурсами, треба було щось з ними робити. Одного батога було мало. Треба було ще пряника. Говорять, що Гітлер виграв би війну, якби на воротах Києва німці вивісили не свастику, а український тризуб. Але тоді Гітлер не був би Гітлером. Натомість Сталін переграв Гітлера у грі українською картою. З одного боку, він нищив українців мільйонами, а з другого - зробив Україну державою-засновницею оОн.
Українське питання проявляється в часи воєн і революцій. Натомість коли приходять мирні часи, його пробують поховати і вдавати, що його не існує.
Якщо пам'ятаєте, ще в 1990-1991 роках Тетчер [тодішній прем'єр-міністр Великої Британії] та Буш [тодішній президент США] приїжджали до Києва, щоб сказати «Ми не хочемо бачити Україну незалежною самостійною державою». Я б сказав, що власне проєкт «Україна» тому видається дивним, що Україна постала значною мірою не завдяки, а всупереч [зовнішній] політичній підтримці. Просто українці вирішили для себе: досить, enough is enough. Ми не хочемо, щоб нами більше грали - ми самі хочемо бути гравцями і розпоряджатися своєю долею. І це було дуже природне рішення.
Між іншим, Росія - це теж сконструйований проєкт. До того ж Росія - проєкт пізніший і проблематичніший за український. Якщо конструкція України почалася з козаків і Хмельниччини, то Росія була сконструйована за Петра І. Нагадаю, що ще на початку ХІХ ст. один видний російський діяч пропонував пе- реназвати Росію «Петровією» - такою аж допетровська дійсність була інакша, аніж за Петра і після Петра.
До Петра Росія не була нацією. Вона була частиною т. зв. Slavia Orthodoxa - православного світу, мешканці якої розмовляли різними слов'янськими діалектами, мали якесь рудиментарне уявлення про свою історію, але не мали ані уявлення про свої кордони, ані літературної мови, бо сама література була дуже бідна. Це була традиційна спільнота, яку об'єднувала одна річ - православ'я, «руська віра». Вона була схожа на мусульманський світ, який противиться концепції нації, вважає її гріховною, бо нації і націоналізми розбивають єдність цього світу.
«Нація» є підставово західний конструкт, як і демократія, парламент чи iPhone. Вона експортована з Заходу, як той самий iPhone. Стара Русь не мала концепту нації. Вона не мала інструментів, тому що головний інструмент [націєтворен- ня] - уява, а уява неможлива без читання книжок. Книжки дають спільні сенси і відчуття належності до спільного простору, більшого за село в якому живеш. Юрій Слезкін сказав блискучу фразу: «Нації - це племена, які читають книжки». Якщо забрати в них книжки - лишаються племена.
Якщо скласти каталог книжок, які циркулювали на православному просторі від часів хрещення Русі і аж до часів Петра І, ця кількість залишалася більш чи менш одна й та сама. І в середньому дорівнювала числу книжок у бібліотеці середньостатистичного візантійського монастиря.
Поява друкарського верстата щось змінила, але небагато. Якщо на католицькому Заході за 150 років від моменту його винаходу в західнохристиянській Європі надруковано 6 млн книжок, то в Східній Європі - щонайбільше 40 тисяч. Тобто Русь не мала інструментів [для творення нації].
Ту саму історію бачимо з освітніми центрами. Дуже довго тут [на території колишньої Русі] не було жодного університету, жодного колегіуму. На Заході вони з'явилися ще в ХІ столітті. До XV століття сітка університетів дійшла до Кракова, до межі з православним світом - але далі цієї межі не перейшла.
Перші православні освітні центри, з'явилися на межі XV і XVI століття в Острозі, Львові та Києві.
Чому? Бо тут був сильний тиск католицизму, на який треба було відповідати. А вистояти проти сильнішого противника можна лише тоді, коли оволодієш його зброєю. А головною зброю католиків була освіта і книжка. Тому не дивно, що православні братські школи та Києво-Могилянська академія ведуть навчання за програмою єзуїтів, і при кожній з них існує друкарня. У Росії цей рух почався значно пізніше, аж за Петра І, який теж відчув потребу відповісти на виклик Заходу. Тому петровська Росія - продукт вестернізації Русі. Так само як Україна й Білорусь. Тільки в Україні ця вестернізація почалася раніше, та й пішла вона значно глибше за російську та білоруську. У Росії були звестернізовані тільки еліти, народ продовжував жити «по старинке». В Україні вестернізація торкнула аж до самого низу, до народної культури. Не дивно, що роль перших вестернізаторів Русі за Петра І виконують вихідці з «Малоросії».Вестернізація в нашій частині світу тотожна з модернізацію. Православний світ не мав достатніх сил і потуг, щоб себе змодернізувати. Модерність прийшла тут із Заходом, у відповідь на виклик Заходу. Росії це ніколи не вдалося, хоча вона декілька раз пробувала. Останній раз це сталося за Горбачова і Єльцина. Тепер цю невдачу Кремль назвав «русским миром». Мовляв, ми не можемо жити по-іншому, бо ми окрема цивілізація, ми підемо іншим шляхом, у нас свій Sonderweg [особливий шлях. - Ред.]. У нас інші цінності, тому ми можемо арештовувати без суду і слідства, розправлятися з опозицією, анексувати чужі території.
Російська нація ніколи так і не звільнилася з-під своєї імперії. Росіянам так і не вдалося чітко зрозуміти, де закінчуються кордони їхньої нації, а починаються територія сусідів. Вони й далі думають, що в сусідів є території, які належать їм, росіянам. По-друге, імперія - це не тільки про території і про владу над чужими народами. Це також трактування свого власного населення як підданих, за формулою «що хочу, то з ними зроблю». Нація ж - це не спільнота, це суспільство, з наголосом на префікс «су-». Тобто вона є об'єднання громадян, які свідомі своїх прав і готові їх захищати.
Загалом кажучи, Україні теж це поки не вдається. Але вона не здається. Вона не трактує Захід як ворога. Та й українці не дають себе перетворити в підданих. І тут вони дійсно більше схожі на австрійців, поляків, американців, євреїв, аніж на росіян.