Меседж 2192 «Українську мову створили штучно»
Всі мови є штучні. Мови не існує в природі - в природі існують говірки і діалекти. Була колись суперечка, чому іврит - мова, а їдиш - це діалект. Найкращу відповідь дав професор, викладач їдишу: мова - це діалект, за яким стоїть армія.
Але сучасний іврит - одна з найштучніших мов світу, бо він творився активно і свідомо в ХХ ст. Однак він мова Ізраїлю і його армії, тобто життєздатний.Тобто всі мови - конструкти. Сучасні мови - це переважно конструкти ХІХ ст. У той час складаються граматики і словники. Це так само стосується як російської, так і української мови. Питання в тому, як і на основі чого вони конструювалася. Очевидно, що мають бути якесь ядро чи ядра.
У російській мові одним з головних ядер послужила старослов'янська. Можна було б сказати, що це була мова еліт - мова, якою писав Ломоносов або Тре- діаковський, зі складними конструкціями, «вичурна» і вимучена. Але тут треба зробити істотну поправку: російські еліти не розмовляли цією мовою. Більшість розмовляла французькою. Зверніть увагу, якою мовою розмовляє російський вищий світ у «Війні і мирі» Толстого, або якою мовою переписуються Євґеній Онєґін та його кохана Татьяна. Можна припустити, що мова Ломоносова і була така вимучена, бо так насправді ніхто цією мовою не розмовляв. Переворот звершив Пушкін: він почав писати мовою простолюду. Відтоді до російської мови додалося друге ядро.
В українській мові теж існує велика різниця між мовою Сковороди та мовою Шевченка. Але роль і місце церковнослов'янського ядра в ній значно менші, аніж у російській. В основі сучасної української мови була покладена говірка Полтавщини. Але на цій говірці не можна сказати складніших, сучасніших речей. Тому абстрактна і понятійна лексика в українській мові переважно галицького походження. Не тому, що галичани особливо були схильні до абстрактних речей, а тому що в Галичині діяла негласна українська академія наук - Наукове товариство імені Шевченка у Львові.
Зрештою, воно було галицьке лише за місцеперебуванням. Бо гроші на його створення дала українська поміщиця з Російської імперії, зі спонуки українських діячів з тієї ж імперії, а головою цього товариства 20 років був киянин Михайло Грушевський. У кожному разі, українська мова не лише двоядерна, вона ще й побудована на консенсусі між полтавською говіркою та галицькою книжкою лексикою, у якій, як і у польській, багато запозичень з латини і німецької.Ми значно менше знаємо, що робилося перед цим етапом конструкції української та російської мов, і якими говірками говорили, скажімо, у ХІІ чи ХІУ ст. Маємо надто мало текстів і тому можемо послуговуватися тільки непрямими даними. Скажімо, писар, який переписує церковнослов'янський текст, мимоволі може робити помилки й описки відповідно до своєї говірки. За цими описками можемо судити, що існували певні елементи тяглості між сучасною українською мовою і тією говіркою, якою розмовляли на наших землях у ті часи. Значно більше маємо текстів з часів, коли руські землі переживали своє культурно-національне відродження на межі XVI - ?VH ст. Бачимо, що запозичень з латини, польської і німецької мови в них так багато, що українська цілком могла б стала західно-, а не східнослов'янською мовою. Тобто вона була б ближче до чеської чи польської, аніж до білоруської чи російської.
Перебування в Російській імперії та Радянському Союзі різко змінило вектор розвитку. У Російській імперії робилося все для того, щоб українська мова «не сталася». Її двічі забороняли, вона не стала мовою ані школи, ані церкви, не говорячи вже про армію. Української мови «не було і не могло бути».
У Радянському Союзі її ніколи формально не забороняли. А в 1920-і роки, у часи українізації, вона сильно розвинулася. Але, починаючи з 1930-х років, почалася інша тенденція: максимально зблизити українську і російську мову, знищивши в українській мові всі ті елементи, які найбільше відрізняли її від російської - скажімо, заборонити «тверде г» чи передавати латиномовне «h» через «х».
По-друге, робилося все, щоб понизити соціальний статус української мови. Аналіз радянських переписів чітко показує: у Радянській Україні що вищим був статус групи, то меншою була частка україномовних. Робити нормальну кар'єру можна було лише в російській мові. Українська мова була зведена до статусу розмовної мови тубільців-селян. Ці факти є очевидні, але вони заперечуються: мовляв, українці самі охоче асимілювалися! Але є статистика книговидань у всіх соціалістичних країнах, не тільки у СРСР, але й поза ним. У ній за кількістю видань рідною мовою на душу населення українці стояли на останньому місці. У них забирали книжки, щоб вони перестали бути нацією, а стали простим племенем.Ця політика мала всі ознаки «лінгвоциду». Вона зробила злу послугу українцям ще й в іншому: через те що українська мова переслідувалася і понижувалась у статусі, то вона перетворилася в щось на зразок національного святошу для свідомих українських патріотів. Створювалося враження, що мова - головний національний критерій. Насправді це не так. Якби це було так, то не існувало б тепер хорватів і сербів - була б одна сербсько-хорватська нація. Бернард Шоу якось дуже влучно сказав, що англійська мова розділяє дві нації - американську і британську. Маємо масу подібних до цього прикладів.
У нашому ж регіоні з різних причин ми чомусь зациклюємося на мові. В нас є цей концепт, що нація - це є її мова. Це особливо яскраво звучить в російському контексті: мовляв, російська нація простягається так далеко, як звучить російська мова. Дуже схоже на концепцію німців і Гітлера. Мовляв, німецький «Райх» - це там, де звучить німецька мова. Тоді Карпати також можна було назвати німецькою територією, тому що були карпатські німці. Причорномор'я - теж тоді німецькі, бо там були німецькі колоністи. Тож думання росіян дуже схоже на концепцію німців, коли націю змішують з мовою. Це концепція «фольку»: нації, яка формується на основі мови, - на противагу французькій чи американської політичній концепції нації.