З маніфесту Раднаркому РСФРР до українського народу з ультимативними вимогами до Української Ради Грудень 1917 р.

Виходячи з інтересів єдності й братерського союзу робітників і тру­дящих, експлуатованих мас у боротьбі за соціалізм, виходячи з визнання цих принципів численними рішеннями органів революційної демократії, Рад, і особливо II Всеросійського з’їзду Рад, соціалістичний уряд Росії, Рада Народних Комісарів ще раз підтверджує право на самовизначення за всіма націями, які пригноблювались царизмом і великоруською буржуазі­єю, аж до права цих націй відокремитись від Росії.

Тому ми, Рада Народних Комісарів, визнаємо Народну Українську Рес­публіку, її право зовсім відокремитися від Росії або вступити в договір з Російською республікою про федеративні і тому подібні взаємовідносини між ними. Все, що стосується національних прав і національної незалежності українського народу, ми визнаємо зараз же, без обмежень і безумовно.

Ми обвинувачуємо Раду в тому, що, прикриваючись національ­ними фразами, вона веде двозначну буржуазну політику, яка давно вже ви­ражається в невизнанні Радою Рад і радянської влади на Україні (між ін­шим, Рада відмовилась скликати, на вимогу Рад України, крайовий з’їзд українських Рад негайно). Ця двозначна політика, що позбавляє нас мож­ливості визнати Раду як повноважного представника трудящих і експлуа­тованих мас Української республіки, довела Раду найостаннішим часом до кроків, що означають знищення всякої можливості угоди.

Такими кроками були, по-перше, дезорганізація фронту. Рада пере­міщує і відкликає односторонніми наказами українські частини з фронту.

По-друге, Рада приступила до роззброєння радянських військ, що перебувають на Україні.

По-третє, Рада підтримує кадетсько-каледінську змову і повстання проти Радянської влади. Рада пропускає через свою територію війська до Каледіна, відмовляючись пропускати війська проти Каледіна, стаючи на цей шлях нечуваної зради щодо революції, на шлях підтримки найлю­тіших ворогів як національної незалежності народів Росії, так і Радянської влади, ворогів трудящої і експлуатованої маси, кадетів і каледінців, Рада змусила б нас оголосити, без усяких вагань, війну їй, навіть якби вона була вже цілком формально визнаним і безспірним органом вищої державної влади незалежної буржуазної української республіки.

Тепер же, зважаючи на всі викладені вище обставини, Рада Народних Комісарів ставить Раді, перед лицем народів Української і Російської рес­публік, такі запитання:

1. Чи зобов’язується Рада відмовитись від спроб дезорганізації зага­льного фронту?

2. Чи зобов’язується Рада не пропускати надалі без згоди верховного головнокомандувача жодних військових частин, що направляються на Дон, на Урал або в інші місця?

3. Чи зобов’язується Рада сприяти революційним військам у справі їх боротьби з контрреволюційним кадетсько-каледінським повстанням?

4. Чи зобов’язується Рада припинити всі свої спроби роззброєння ра­дянських полків і робітничої Червоної гвардії на Україні й повернути не­гайно зброю тим, у кого вона була віднята?

У разі неодержання задовільної відповіді на ці запитання протягом 48 годин Рада Народних Комісарів вважатиме Раду в стані відкритої війни проти радянської влади в Росії і на Україні.

Голова Ради Народних Комісарів В. Ульянов (Ленін) Народний Комісар з іноземних справ Л. Троцький

Вісник Генерального Секретаріату УНР. - 1917. - 9 груд.