Література

Якісна історія — перекази, легенди, дружинні V пісні та інші види фольклорної творчості — у ⅛x∕ всіх народів була попередницею історії писем­ної, яку в Київській Русі започаткувало літописання Літописи є також пам’ятками художньої літератури Слов’янська писемність з’явилася на Русі на межі IX і X ст, про що свідчать, зокрема, знахідки зна­рядь для письма (писал) в археологічних шарах того часу До “Повісті” вписані слов’янські переклади угод Русі з Візантією 907 і 911 рр Тому дехто з учених, припускав, що літописання в Київській Русі виникло в X ст, у часи Олега та Ігоря, а перші за­писи, як-то літописні, були зроблені в середині IX ст, у часи Аскольда

Однак сама по собі наявність писемності ще не могла автоматично породити літописання на Русі Воно виникло в XI ст, на певному щаблі розвитку давньоруського суспільства, із зростанням етнічної са­мосвідомості в процесі завершення будівництва держави

Академік О О Шахматов встановив, що перший вітчизняний літопис, названий ним “Найдавнішим”, було створено в Києві 1037—1039 рр, ймовірно, в Софійському монастирі Вчений спробував рекон­струювати цей літописний звід на основі „Повісті" і одного з Новгородських літописів — так званого “Першого молодшого ізводу” Найдавніший літопис був коротким, у кілька разів поступався за обсягом тій же „Повісті" Дехто з вчених виступив з припу­щенням, що одним із складачів “Найдавнішого” літопису, а можливо, й головним був славетний філо­соф, письменник і церковний діяч, митрополит київський Іларіон Таке припущення виглядає вірогідним, бо грунтується на текстологічній та ідейній близькості основного твору Іларюна „Слово про за­кон і благодать” і “Найдавнішого” ізводу

Другим на Русі за часом створення є Новго­родський літопис, складений близько 1050 р Сліди його також простежуються у Новгородському пер­шому літописі молодшого ізводу Справу давньо­руського літописання продовжив високовчений чер­нець Києво-Печерського монастиря Никон, ство­ривши в 1073 р перший Печерський ЗВІД А 1093

1095 рр у тому ж монастирі складено другий Печер­ський звід, названий Шахматовим “Початковим”

Та всі згадані вище літописи не збереглися до на­шого часу Першим літописним ізводом, що дійшов до нас, є „Повість временних літ“, ім’я складача якої, мудрого ченця Печерського монастиря Несто- ра, названо в Хлебніковському спискові цієї пам’ят­ки Нестор розгорнув історію східних слов’ян на тлі всесвітньої історії, він використав як джерела давнь­оруські фольклорні пам’ятки, твори грецьких істориків та хроністів, тексти договорів руських КНЯЗІВ 13 Візантією тощо

„Повість” є загальноруським літописом, що відби­ває минуле східних слов’ян на всьому просторі IX розселення Вона пройнята духом високого патріотиз­му, містить заклики до об’єднання руських князів перед загрозою навали кочовиків „Повість” сповне­на гордості за свій народ, віри в його славне майбутнє Завдяки глибоким філософським роздумам та узагаль­ненням, високим літературно-художнім якостям „Повість” стала вершиною літератури Київської Русі початку XII ст Вона дійшла до нас у третій редакції, виконаній у київському Видубицькому монастирі невідомим нам книжником близько 1118 р

Гідним продовженням „Повісті” став створений також у Києві Київський літопис XIl ст, що завер­шується на останніх роках того століття За своїми художніми достоїнствами він не поступається твору Нестора, але перевершує його докладністю й наси­ченістю розповіді, намаганням зрозуміти сенс минулого й тенденції сучасного літописцеві політич­ного життя Київський літопис містить яскраві й колоритні характеристики політичних діячів свого часу До нього включені численні художні ПОВІСТІ, найбільш відомою серед яких є повість про невдалий похід Ігоря Святославича у Половецький степ 1185 р Починаючи з 30-х рр XII ст розповідь Київського літопису стає дедалі докладнішою, зосе­редившись на боротьбі за Київ князівських кланів Мономашичів і Ольговичів Загальноруські події у ньому поступово відходять на другий план Складачі й редактори цього ізводу постійно закликають русь­ких князів до єднання перед половецькою загрозою, відновлення єдності Давньоруської держави

В усіх відомих на сьогодні давньоруських ізво- дах, де міститься Київський літопис, йою продов­жує літопис Галицько-Волинський, доведений до 90-х рр XIII ст Він не є традиційним літописним ізводом, а являє собою низку повістей про Данила й Василька Романовичів, котрі по смерті батька Рома­на Мстиславича (1205) протягом сорока років наполегливо й послідовно відновлювали створене ним Галицько-Волинське князівство Остання части­на джерела присвячена нащадкам Данила і Василька, які не спромоглися зберегти єдність Галицько-Во­линської Русі по смерті Данила Галицько-Волинський літопис є надзвичайно цінним джерелом з історії

Південної Русі XIII ст, високохудожньою літератур­ною пам’яткою

Ми приділили чималу увагу літописам тому, що вони є основними й в абсолютній більшості випадків єдиними джерелами з історії Київської Русі IX—XIII ст, зокрема її південних земель Поряд з ними ство­рювались й інші пам’ятки давньоруської літератури На жаль, до нашого часу дійшла лише мала їх част­ка Серед них можна виділити видатний філософський твір Іларюна „Слово про закон і благодать” (ЗО—40- 1 рр XI ст ), сповнений роздумів про героїчне минуле й пророкувань славного майбутнього руського наро­ду, „Повчання дітям” Володимира Мономаха (початок XII ст ), в якому життєпис князя поєд­нується з викладом історії Русі другої половини XI — початку XII ст, розумінням сенсу її подій, явищ і персонажів, розповідями про власний досвід керу­вання державою, закликами до наступників берегти її єдність

Особливе місце серед творів красного письмен­ства посідає єдина серед збережених часом поетична пам’ятка давньоруських часів „Слово о полку Іго­ревім” (кінець XII ст ) Невідомий автор „Слова” закликає князів забути чвари, об’єднатися і захисти­ти рідну землю від страшного ворога — половецьких ханів Він ставить їм у приклад великого князя київського Святослава Всеволодича

Був же він грозою для ворога,

Приборкав його полками сильними,

Ще й мечами булатними

Високолітературними й глибоко філософськими творами Київської Русі є пам’ятки агіографічного мистецтва — житія руських святих Серед південно- руських пам’яток цього жанру найбільш відомими є створені в другій половині XI ст „Житіє Бориса 1 Гліба“ та „Житіє Феодосія Печерського” Останнє належить перу літописця Нестора