Культура Давньої Русі. Фольклор

Давньоруська культура представлена багать- / І ма тисячами фольклорних, писемних та ₄/_Д»речових пам’яток, що збереглися до нашого * ‘ часу. Це лише незначна частина того, що за­

лишив нам час.

Багата усна народна творчість доби Київської Русі бере витоки в далекому минулому східних слов’ян ще доісторичних часів. До нас дійшли здебільшого зафіксовані давніми пам’ятками писемності перека­зи й легенди, дружинні, святкові, весільні пісні, билини, колядки, прислів’я й приповідки, магічні за­клинання й замовляння.

Одним із найстаріших фольклорних жанрів, що зберігся до нашого часу у складі „Повісті” та інших літописів, є народні перекази. Спочатку виникали родоплемінні, етногенетичні перекази, в яких міфи про божественних і тотемних пращурів поєднувалися з ре­альними спогадами про родоначальників і племінних вождів, про переселення родів і племен та створен­ня їх союзів. Такі родові перекази східних слов’ян можна датувати кінцем V — першою половиною IX ст. Яскравим зразком родового переказу є історія про Кия, Щека і Хорива та сестру їх Либідь і засну­вання ними Києва. У другій половині IX—X ст. складались історичні перекази. У них виступали вже не рід і плем’я, а народність і держава. Міфічні або напівміфічні герої у них поступаються місцем реаль­ним історичним особам.

Природно, що у державі дружинного типу, якою була Київська Русь аж до часів Володимира Свято- славича, існував дружинний епос Воіни-дружинни- ки оспівували свого вождя-князя, його звитягу й турботу про них Взірцем такого князя був Святослав Ігорович, образ якого в „Повісті" немовби зітканий з дружинних пісень Ось як розповідає Нестор, пе­реказуючи одну з дружинних пісень про початок князювання цього володаря „Коли Святослав виріс і змужнів, став він збирати багатьох воїнів хоробрих І легко ходив у походах, мов барс, і багато воював У походах же не возив за собою ні возів, ні казанів, не варив м’яса, але, тонко нарізавши конину чи звіри­ну, чи яловичину і засмаживши на вугіллі, так їв Не мав він і намету, але спав, підіславши пітник з сідлом у головах І посилав до інших земель із словами „Хочу на вас іти¹”

Чудовими пам ятками давньоруської творчості є билини, що дожили в усній традиції до XX ст „Ху­дожнім літописом" боротьби східних слов’ян проти ворогів Київської Русі (насамперед степових кочо­виків) називають билини фольклористи Одними з найдавніших, найбільших за обсягом і найвартісніших у художньому та історичному планах є билини Київ­ського, або Володимирового, циклу

Сюжети, образи й історичне тло цих билин пов’язані із стольним градом Києвом і його князем Володимиром „Красне Сонечко" Билини київсько­го циклу склались у X—XI ст, по свіжих слідах оспіваних у них подій

Є також пізніші цикли билин галицькі, новго­родські та ін У них так само, як і в київських, майже не відбились ні конкретні історичні події, ні реальні історичні персонажі Адже князь Володимир Свято­славич і його дядько Добриня у билинах є швидше символами, ніж живими людьми У билинах ми не зустрінемо ні Аскольда з Діром, ні Ігоря з Ольгою, ні навіть Святослава неначе самою природою ство­реного для оспівування в билинному епосі

І все ж таки билини можна вважати якоюсь мірою джерелом, хоча й дуже своєрідним Гіперболічні пе­ребільшення, ірреальність персонажів, легендарність оповідей та інші риси художнього вимислу не варто вважати підставою для заперечення зв’язку билин з історичною дійсністю Головна особливість 1 цінність билин полягає у тому, що вони відбивають саму сутність історичних подій і явищ, їх оцінку і тлума­чення народом У билинному епосі закріплювалася пам’ять про історичні події й цілі епохи східно­слов’янської історії, особливо важливі з погляду народного розуміння