Культура України в XIV, XV і в першій половині XVI ст.
Протягом XIV, XV і аж до середини XVI ст. культурне життя України, як і в попередню епоху, перебувало під візантійським впливом, якого не могли знищити ні татарське іго, ні польське і литовське панування.
Одночасно зростав і вплив Заходу на розвиток культури України.Офіціально-канцелярською мовою в Литовській державі в XV — XVI ст. лишалась мова „руська" [VI])∙ В Галичині, захопленій Польщею,офіціальною мовою вже в другій половині XIV і особливо на початку XV ст. стає переважно мова латинська.
Розвиток української мови в XIV-XV ст. робить крок уперед. В XIII—XIV ст. в основному вже оформились найхарактерніші особливості української мови в її найрозвиненіших діалектах. В наступні століття серед частини українських феодалів і міщанства починає рости тенденція, хоч і дуже слаба ще, до створення своєї літературної національної мови, що виявлялось у спробах перекладу книг святого письма з церковнослов’янської та інших мов на мову, більш-менш близьку до української народної. Одним з найцікавіших перекладів Святого письма з церковнослов’янської мови на близьку до української народнорозмовної є так зване Пересопницьке євангеліє (1556—1561), перекладене ігуменом Пересопницького монастиря (на Волині) Григорієм.
Письменство і знання на Україні в XIV, XV і в першій половині XVI ст. лишались рідким явищем. Не тільки трудящі маси були темні, забиті, неписьменні, а й феодали здебільшого були неписьменні й неосвічені. Навіть польський король Ягайло був зовсім неписьменний. ■
Школи в цей період існували при єпіскопських кафедрах, церквах і монастирях.
Шкільна наука зберігала церковний характер і зводилась головним чином до того, щоб навчити учня молитов, читати церковнослов’янське письмо, а також писати.
Книг на Україні до другої половини XVI ст. не друкували. Перша слов’яно-руська друкарня в межах Литовської держави була заснована у Вільно в 20-х роках XVI ст.
доктором Франціском Скориною, що походив з білоруської купецької родини з Полоцька. Діяльність Скорини мала значення і для України, де його видання були поширені.Література України в цей період грунтувалась в основному на літературі Київської Русі, що була доповнена новими перекладними і оригінальними творами як місцевими, так і з інших земель — з Білорусії, Росії, Болгарії, Сербії, а також з Молдавії, де в цей час панувала греко-православна релігія і слов’янське письменство.
Особливе місце в оригінальній літературі XIV, XV і першої половини XVI ст. займають літописи — так званий Короткий київський (охоплює події 862—1500 рр. з доповненнями 1515 і 1543 рр.) і Литовсько-Руський. Найхарактернішою ідеологічною рисою Литовсько-Русьгіого літопису є негативне ставлення до Польщі і обстоювання інтересів литовсько-руської державності.
Західноєвропейська література представлена в літературі України до другої половини XVI ст. головним чином повістевими творами.
Народна усна творчість, як і раніш, виявлялась у цей період переважно в формі пісні. Про це свідчить хоч би факт вміщення в одній чеській граматиці 1571 р. української пісні, що належить, очевидно, до XV ст.
Мистецтво на Україні в XIV-XV і першій половині XVI ст. продовжувало в основному церковне русько-візантійське мистецтво попередньої епохи. Найпомітніше виявилось це в живопису, хоча і вплив Заходу на цю галузь мистецтва ставав дедалі помітнішим. Церковний живопис на Україні і в Білорусії був розвинутий досить високо. Відомі розписи костьолів у Польщі зроблені українськими й білоруськими живописцями на замовлення польських королів. На розвиток іконного живопису на Україні і в Білорусії мав помітний вплив московський живопис, який стояв на досить високому рівні.
Головними архітектурними витворами цієї епохи були церкви і замки. Церковне будівництво використовувало візантійські форми церков, що збереглись від давніх часів, і запозичало нові форми на Афоні і в Молдавії. В певній мірі впливав на кам’яне будівництво, особливо на Західній Україні, також західноєвропейський готичний стиль, а з XV-XVI ст. — ренесанс.
Таким чином, культурний розвиток України в XIV, XV і в першій половині XVI ст., не зважаючи на всі несприятливі політичні умови, не припинявся, хоч темпи його і були-сповільнені. Україна, перебуваючи під різними впливами, створювала свою оригінальну культуру, найбільше зв’язану з культурами Білорусії і Росії. Ця культура стала основою дальшого культурного процесу на Україні в другій половині XVI і в першій половині XVII ст., коли в зв’язку з боротьбою проти наступу шляхетської Польщі культурний рух на Україні посилюється.