Культура України в XIV, XV і в першій половині XVI ст.

Протягом XIV, XV і аж до середини XVI ст. культурне життя України, як і в попередню епоху, перебувало під візантійським впливом, якого не могли знищити ні татарське іго, ні польське і литовське панування.

Офіціально-канцелярською мовою в Литовській державі в XV — XVI ст. лишалась мова „руська" ^[VI])∙ В Галичині, захопленій Поль­щею,офіціальною мовою вже в другій половині XIV і особливо на початку XV ст. стає переважно мова латинська.

Розвиток української мови в XIV-XV ст. робить крок уперед. В XIII—XIV ст. в основному вже оформились найхарактерніші особливості української мови в її найрозвиненіших діалектах. В наступні століття серед частини українських феодалів і міщан­ства починає рости тенденція, хоч і дуже слаба ще, до створення своєї літературної національної мови, що виявлялось у спробах перекладу книг святого письма з церковнослов’янської та інших мов на мову, більш-менш близьку до української народної. Одним з найцікавіших перекладів Святого письма з церковнослов’ян­ської мови на близьку до української народнорозмовної є так зване Пересопницьке євангеліє (1556—1561), перекладене ігуме­ном Пересопницького монастиря (на Волині) Григорієм.

Письменство і знання на Україні в XIV, XV і в першій поло­вині XVI ст. лишались рідким явищем. Не тільки трудящі маси були темні, забиті, неписьменні, а й феодали здебільшого були неписьменні й неосвічені. Навіть польський король Ягайло був зовсім неписьменний. ■

Школи в цей період існували при єпіскопських кафедрах, церквах і монастирях.

Шкільна наука зберігала церковний характер і зводилась головним чином до того, щоб навчити учня молитов, читати церковнослов’янське письмо, а також писати.

Книг на Україні до другої половини XVI ст. не друкували. Перша слов’яно-руська друкарня в межах Литовської держави була засно­вана у Вільно в 20-х роках XVI ст.

Література України в цей період грунтувалась в основному на літературі Київської Русі, що була доповнена новими пере­кладними і оригінальними творами як місцевими, так і з інших земель — з Білорусії, Росії, Болгарії, Сербії, а також з Мол­давії, де в цей час панувала греко-православна релігія і сло­в’янське письменство.

Особливе місце в оригінальній літературі XIV, XV і пер­шої половини XVI ст. займають літописи — так званий Короткий київський (охоплює події 862—1500 рр. з доповненнями 1515 і 1543 рр.) і Литовсько-Руський. Найхарактернішою ідеологіч­ною рисою Литовсько-Русьгіого літопису є негативне ставлення до Польщі і обстоювання інтересів литовсько-руської держав­ності.

Західноєвропейська література представлена в літературі України до другої половини XVI ст. головним чином повістевими творами.

Народна усна творчість, як і раніш, виявлялась у цей період переважно в формі пісні. Про це свідчить хоч би факт вміщення в одній чеській граматиці 1571 р. української пісні, що належить, очевидно, до XV ст.

Мистецтво на Україні в XIV-XV і першій половині XVI ст. продовжувало в основному церковне русько-візантійське мисте­цтво попередньої епохи. Найпомітніше виявилось це в живопису, хоча і вплив Заходу на цю галузь мистецтва ставав дедалі помітнішим. Церковний живопис на Україні і в Білорусії був розвинутий досить високо. Відомі розписи костьолів у Польщі зроблені українськими й білоруськими живописцями на замо­влення польських королів. На розвиток іконного живопису на Україні і в Білорусії мав помітний вплив московський живопис, який стояв на досить високому рівні.

Головними архітектурними витворами цієї епохи були церкви і замки. Церковне будівництво використовувало візантійські форми церков, що збереглись від давніх часів, і запозичало нові форми на Афоні і в Молдавії. В певній мірі впливав на кам’яне будівництво, особливо на Західній Україні, також західно­європейський готичний стиль, а з XV-XVI ст. — ренесанс.

Таким чином, культурний розвиток України в XIV, XV і в пер­шій половині XVI ст., не зважаючи на всі несприятливі полі­тичні умови, не припинявся, хоч темпи його і були-сповільнені. Україна, перебуваючи під різними впливами, створювала свою оригінальну культуру, найбільше зв’язану з культурами Біло­русії і Росії. Ця культура стала основою дальшого культурного процесу на Україні в другій половині XVI і в першій половині XVII ст., коли в зв’язку з боротьбою проти наступу шляхет­ської Польщі культурний рух на Україні посилюється.