А. КРЕЗУБ. Мотовилівський бій.

(Критичні завваги до його історії).

Подібно як українська визвольна війна взагалі, так і по­одинокі її моменти зокрема, на сором українській нації не мають і хто зна, чи скоро будуть мати свою історію.

«Вони були скупі на слова і щедрі на чини. Не спішились списувати свою історію* — говорить про українське стрілецтво Д. Донцов та ледви чи це виправдає перед будучим істориком цієї великої в нашій історії епохи, нашу байдужність.

Подібно як наша історія князівських і козацьких часів, так і історія недавно минулого буде світити неясними місцями і знаками запитання.

Коли говорити про історію обох українських армій, то тільки одні У. С. С. можуть похвалитись сяким таким матеріялом для її списання »колись«. На другому місці під тим оглядом стоять київські C C., инші частини можуть хіба сказати сло­вами народної пісні, що «буйнесенький вітер розвіяв їх славу по широких степах» тай тільки, але для історії розвіяна вітром слава мала потіха.

Зокрема що до київських C. C., то їх історія списана до­тепер найповнійше в Альманаху «Золоті Ворота*^[11].

Першу частину історії С. С. в тому Альманахові написав

A. Кучабський, другу Ген. Безручко і як в передмові до «Золо­тих Воріт« зазначено, головно на основі споминів бувших стрільців і старшин С. С. Природна річ, що спомини не мо­жуть заступити історичних документів (наказів, звітів то що) і тому згадана історія С. С. (вона в альманаху поміщена під заголовком Січові Стрільці. Воєнно-історичний нарис — нараз по передмові), має багато неточностей і похибок.

Особливо що відноситься до т. зв. Мотовилівського бою, то він тільки в загальному представлений вірно, але в подроби­цях і то в дуже численних місцях автор не держався історич них фактів. •

Цілею оцеї статті буде з одної сторони справити наскільки можливо, з другої сторони доповнити те, ЩО відноситься до Мотовилівського бою і то тільки до самого моменту бою, а ще точнійше сказавши до того, як рішився цей бій в користь С.

А ограничитись тільки до справлення деяких неточностей історії Мотовилівського бою і доповнення в декотрих місцях змушує мене те, що ширшим кругам недоступний на разі сам альманах, який і був притокою для написання тих кількох за­міток. Колиб хотіти справити все там сказане про бій 18. па- долиста, то потреба цитувати цілі сторони, що з огляду на розміри Калєндара годі зробити.

* * *

Історія бою біля мотовилівського ліса — по історії Аль­манаху — представляється коротко так: Дня 16. падолиста 1918 р. вечером відділи Загону CC.^[12] заняли Фастів, а дня 17. XI. відділ CC. складений з 3-ої сотні С. С. (командант сот. За- гаєвич Микола), 4 скорострілів і одної гармати заняв стацію Мотовилівка. Цим відділом командував сот. Федь Черник.

Рано 18. XI. донесено Черникові, що від ст. Васильків в на­прямі на ст. Мотовилівка повздовж залізничого шляху набли­жаються гетьмано-російські війська.

Тоді відділ сот. Черника вийшов зі ст. Мотовилівки їм на зустріч. Піхоту, себто 3-ту сотню Черник розділив на дві пів­сотні, перша з них під ком. хор. Стефанишина пішла на край мотовилівського ліса і заняла позицію між залізнодорож. шля­хом та селом Плісецьке, друга'півсотня під ком. сот. Загаєвича пішла на право від залізнодор. шляху лісом в напрямі хутора Хлібгед. Обидва скоростріли остали при півсотні Стефанишина. Рівночасно в напрямі до ст. Васильків виїхав імпровізований бронепотяг С. С-ів під командою сот. Дашкевича.

О год. 9-ій рано^[13] півсотня Стефанишина вступила з про­тивником у бій.

Проти першої півсотні хор. Стефанишина наступ вела Дружина кн. Святополка Мірського, зложена з рос. офіцирів, в силі 600 крісів. Ця дружина на свойому правому крилі, як його продовження, мала відділи сердюків. Ті наступали а радше мали задачу наступати на с. Плісецьке, але в пер­шому моменті бою залягли на полі і не рушились вперід аж до його кінця.

Направо від Дружини кн. C.-Мірського, по другому боці залізнодор. шляху лісом в напрямі на ст. Мотовилівку йшли якісь інші сильні гетьмано-російські відділи.

Тимчасом півсотня хор. С. вела бій з Дружиною Свято- полка-Мірського. Ситуація цієї півсотні задля браку набоїв стала небавом дуже критичною, рівночасно сот. Черник зістав важко ранений.

На підмогу півсотні хор. С. вийшла біля пів одинайцятої в полуднє зі ст. Мотовилівки 2-га сотня С. С. Ця сотня розпустила розстрільну на ліво від півсотні хор. С. і повела бій з правим крилом Дружини Мірського.

Після того підійшла до місця бою і 1-ша сотня C. C., рівно­часно панцирник Дашкевича прогнавши ворожий »бронепотяг« вїхав в саму гущу противника і картачами начав змітати одну купу Москалів за другою.

Бій закінчився б і л я 2-ої г о д и н и по полудні. Геть- мано-російські відділи оставивши 600 убитих, в паніці втікли на ст. Васильків.

Так в скороченню представлено Мотовилівський бій в X. розділі історії С. С. в Альманаху «Золоті Bopoτaогнем змусила противника відступити.

Тимчасом історичним фактом є, що праве крило C. C., себто 3-та сотня, на остаточне рішення бою не мала ніякого впливу, бо вона зараз на початку наткнувшись на противника вправді розігнала його, але і сама розбилась на Групи, які ви- цофались з бою. Дальше фактом є, що 1-ша сотня надійшла на скріплення боєвої лінії аж тоді, коли противник вже був в розтічі і тікав на ст. Васильків, а рівнож фактом є, що коли підійшла 2-га сотня на ліве крило розстрільної, то вона по 10 мінутовій перестрілці пішла на приступ проти Дружини Кн. Святополка-Мірського, потягнула за собою в той спосіб півсотню хор. Стефанишина і аж тепер гетьмано-російські старшини почали відступати.

Відносно гармати, то треба памятати, що гармата уставлена була на вагоні в той спосіб, що її дуло виходило дещо з діри прорубаної в стіні вагону і тому стріляти могла тільки перед себе, а не на боки як прим, скоростріл.

Вже тих кілька фактів доволі ясно вказує на те, що доте­перішнім історіям Мотовилівського бою далеко до обєктив- ности, до повности і до критичної оцінки поодиноких сил, які в йому брали участь.

Попри те в наведених описах бою 18. падолиста 1918 р. аж кишить від ріжних неточностей і то навіть у відношенню до дуже важних моментів.

Так приміром щодо години, в котрій начався бій, є вже деякі ріжниці, а ще більше ріжниць є в подаванню часу, коли підійшла півсотні хор. Стефанишина на підмогу 2-га сотня і коли скінчився бій.

В »Альманахові« В. Кучабськйй твердить, що 2-га сотня підійшла до фронту о годині пів до одинайцятої, а Р. Давний, що о год. 10-ій. Одно і друге твердження не відповідає правді. 2-га сотня вийшла зі ст. Мотовилівки »на фронт« по полудні біля години 1-шої і цілу годину йшла до краю ліса, де вівся бій. Біля год. 2?? по полудні 2-га сотня вступає в бій, так, що цей бій не закінчився о годині 2-ій, а значно пізнійше.

Рівнож не згідне з фактами є твердження, що на правому крилі противника себто проти с. Плісецького залягли в роз- стрільній відділи сердюків. На правому крилі противника, проти с. Плісецького не було нікого, ні гетьмано-російських відділів чи там розстрільної ні сердюків.

Так само не можна погодитись з твердженням п. В. К. (в брошурі »Січові Стрільці»), що цілий ворожий центр остав на полі, а тільки крила відступили. Навпаки, прим, на правому крилі від наступу 2-гої сотні противник поніс великі втрати в убитих, а до того праве крило майже ціле попало в полон, коли тимчасом ворожа розстрільна, що була блище залізни- чого тору, отже ворожий центр, спасся »бігством«.

Далі Р. Давний пише, що Черник 18. XI. ранком¹ вислав в напрямі ст. Василькова один відділ в силі одної пішої сотні на право (від залізнодор. шляху — A. K.), а другий такий са-

мий відділ на ліво, значить дві сотні назустріч ворогові. В. Кучабський знову каже, що Черник вислав зі ст. Мотовилівки назустріч ворогові одну сотню (3-ту Загаєвича) і її поділено на дві півсотні, з котрих перша пішла на право на хутір Хліб- гед, а друга на ліво від залізнодор. шляху на край ліса блище до Плісецького.

Таких суперечностей в історії Мотовилівського бою зга­даних авторів є більше, але їх в тому місці годі не-то розби­рати, але навіть реєструвати. Ціллю цієї статейки є тільки взагалі порушити таку важну справу як потреба вірного, пов­ного і критичного списання нашої визвольної війни-

Стрілецький Маратон — як Мотовилівський бій називає автор брошури «Січові Стрільці* — заслугує в першу чергу на те, щоб його як слід списати і опрацювати хочби на основі тільки споминів учасників.

Тут ще можнаб, до речі сказавши, замітити і те, що бій 18. XI. неоправдано названо Мотовилівським, бо він фактично розігрався біля с. Плісецьке, а з Мотовилівкою має тільки спільного, що розстрільна С. С. розвинулась була на краю Мотовилівського ліса, але і це певно не знати, чи ліс справді належить до с. Мотовилівки і чи справді його дооколичні ме­шканці так називають.