ЕВГЕН ЯВОРОВСЬКИЙ. Бій під Сиґнівкою.
(Уривок із воєнного записника)
I.
9. січня 1919 р. — ми ледви трохи відпочили — безсилі від перемучення — мусимо іти до Басівки, бо до Годовиць приходить новий курінь, курінь отамана Черського.
O 3 год. ми справді вже в Басівці. Тут гарні кватири. Я особисто під лісом. Щось кажуть: через ліс небезпекаї На всякий раз я виставив полеві сторожі. Опісля в нас »строге поготівля« — та я так перемучений, що навіть розібрався і йду спати. Мені так здається, що противник не буде наступати. Якщо знову буде наступати, я вберуся за три хвилини. Таке було вже зі мною раз в Італії. Я був страшенно перемучений і рішився за всяку ціну відпочати — і роздягнувся тому в каверні[†††]. Тут нараз мінами й іншими калібрами — початок офензиви! Не минуло кілька хвилин — я був уже готовий до бою. Безперечно: Страх великий пан! Так було на італійському фронті, так було і на українському. Не дай Боже попасти у полоні Вперід обідруть до нитки, опісля набють у страшний спосіб, вкінці навіть цілком звичайно вбють — тай годі! Я знав це від полонених, що самі ледви опісля втікли з полону! Тому в полон попадати навіть хотьби з того огляду не було мудро! Вже не говорити, що полон нечесть для чоловікаї Однак сьогодні я переспав тихо і трохи відпочав!;II.
10. січня 1919 р. рано в Басівці я пішов особисто наорієн- таційну розвідку до наших становищ під Скнилів, на Березину, лісом біля полевих сторожей до залізничого шляху, що веде до Стрия, до »будки число чотири*. Ми думали, що там противник, але опісля довідалися, що там ще наші. Наша »пан- цирка« стоїть у лісі і не може посуватися вперід, бо зірваний залізничий шлях. Вечером — прийшов до нас наказ з Начальної Команди (ґен. Павленко) про загальний наступ на Львів. Я маю іти з ll-тою коломийською сотнею здовж стрийського залізничого шляху на тартак і на Сиґнівку аж до Білогорщі через залізничий шлях Зимна-Вода—Львів.
12-та сотня за мною; 10-та за нею. На ліво від мене ґрупа УСС-ів Hockob- ського на Скнилів і Кульпарків. На право ґрупа УСС-ів Білин- кевича на Зимну Воду і Лапаївку. З Рудна з півночі наїзджає на Зимну Воду четар Фаранович з Гайдамаками (кіннотчиками). Рівночасно іде наш наступ на Мшану, зірвання залізничого шляху на захід. На заході фронт: Ягайлонський Городок, Kep- ниця, Мшана. Наш командант Групи полк. Лєгар і його адю- дант майор Ерлє відмовилися командувати наступом: по їх думці наступ ще не підготований, ще за скорий. Команду обняв над нами полковник Павленко, артилерист, брат генерала Павленка. Він покищо у дворі в Басівці.III.
Навколо залізничого шляху ліси — досить немиле вражіння у війні; хоть з другої сторони ліси добрий сховок.
Настрій в моїй сотні великий — і в мене. Як наступ — так наступ! Я все стою за наступом, але за повним наступомі Значить, як уже зачинати, то зачинати так, щоби і скінчити. Як зачинати і робити наступ, то хоть так, щоби робити його всею своєю істотою!.. Душею!..
Я дав наказ моїм четовим і трьом скорострілам — і рано о 1∕2 2 год. встаю й іду. O 5. год. наступ.
Чую, що вчера мав противник робити наступ з Городка на Керницю. Мав страти.
Артилерія їде з нами.
IV.
11. січня 1919 р. рано о 3. год. збірка в Басівці. Дивлюся, чи ціла сотня. Ціла. Нікого не бракує. Це характеристичне: бій вважає мужва чимось святим, внутрішним обовязком й є до нього внутрішно зобовязана.
Машерую з сотнею і скорострілами на кониках стрийським шляхом до »будки число пять*. Тут стрічаю четаря Грима- люка і питаю його, чи дальше можна іти. Пояснює мені, що можна до »будки число чотири*. Іду до »будки число чотири*. Тут уже кінець нашої лінії. Коники від скорострілів лишаю тут. Іду з людьми двома ровами гусаком здовж залізничого шляху до »будки число три*. За хвилю прибувають УСС-и і виривають міст 300 кроків на переді. Точно о 5. год. рано являється пор. Білинкевич з УСС-ами і робить розстрільну на Зимну Воду — та робить туди наступ.
Я розвертаю розстрільну біля залізничого шляху; дві чет»и на право від нього (чета четаря Т. Вінчура і чета булавного Пасінчука); сам іду залі- зничим шляхом зі стежою з шести людей з ручними гранатами в руках; на ліво від залізничого шляху чета четаря Ю. Галяревича. Я розставив вперід розстрільну і щойно тоді думав дати приказ наступати, тим більше, що противник не бив на нас ще і відай навіть не знав ще про нас. На дворі була — слава Богу — густа мряка. Дальше як на два—три метри не було нічого видно. Це нас ратувало. Та це — було також причиною, що моє праве крило не чекало мойого приказу, тільки само побігло кудись — відай вперед — без нас і що ми стояли на залізничім шляху і без лівого цілого крила з чет. Галяревичем. Віруючи, що відірване праве крило стратить напрям і що на нього нема що числити, я зажадав зараз чети хор. Хомина з 12 сотні, що йшла як запас — і нею обсадив праве крило. Щойно тоді я дав приказ наступати.За нами була наша гарматка (чет. Мацьків). Тяглася на 400-500 кроків ззаду. Це на випадок »наїзду« ворожої »пан- цирки«. Наша гарматка розбилаби її зараз.
V.
Ідемо.
Я думаю по дорозі — чи здобудемо позиції? Вірю, що так, бо випадемо на противника нараз — нежданно. Спиниться гамір і заколот, наші зроблять »штурм< — і становища будуть наші...
Ідемо все дальше і дальше, а ноги несуть нас все скорше і скорше. Нарешті бачу щось напроти, на залізничому шляху просто проти себе. Стискаю ручну гранату... Думаю: як стрілить зараз в мене, мушу бути поцілений і мушу впасти трупом... Це математична конечність. Ніякого сховку на залізничому шляху нема. Хіба рів, алеж тоді я ще у гіршій позиції, бо я тоді на долі, противник на горі!.. Нема ради — біжу вже »ґальопом«... Біля мене моїх шість хлопців...
А тут — тут — кущ... Слава Богу... Кущ ріс собі біля за- лізничого шляху...
Комедія... Біжимо дальше... Перед нами видніє червона стація (двірець) — перестанок »Скнилів«. А з боку дальше комин тартаку.
Підбігаємо блище — і всі цілком машинально кричимо »гуррй« — та давай брати будинок!
Тут — скоростріли січуть вже по нас. Вперед я думав, що це »панцирка«, але за момент зачав бити і наш скоростріл
— і показалося, що це били ворожі скоростріли з піддаша двірця.
Нещасна спеціяльно була чета чет. Ю. ГаляревичаІ Аж страшно! На чистому полі прямо скорострільних стрілів, без найменшого сховку, без — найменшої користи у бою... До цього — вони якось всі припали до землі і вмить викопали собі землю над голови. Двох було тоді вбитих — я бачив — і один ранений. Така позиція, що в неї попала та чета, була дійсно однако трагічна, як і геройська. І треба признати — чета не відступила, тільки за хвилю піднеслася — і як тільки наше праве крило зробило »штурм« на скнилівський двірець— зараз підбігла також наперед... Противник зі скорострілами втік в той мент з двірця задними виходами і його скоростріл появився аж на далекім мості. На двірци вже була також чета Вінчура і Пасінчука.
VI.
Я зрозумів, що на двірець — хоть як ми правильно це все_ робили і хоть як це все було залежне тільки від нашого щастя і припадку — ми не знали навіть, що перед нами буде противник на двірци — я зрозумів, що цей наступ треба було робити більше неправильно і без усяких розстрільних, нараз- і нежданно. Розуміється, чоловік все мудрий аж по ділі. Перед- тим ми не тільки не знали, що противник на двірци, але і не знали, що він тільки на ньому і що його така і така сила. А на всякі евентуальности ми мусіли були забезпечитися.
Ворожий скоростріл заняв міст, що над стрийським заліз- ничим шляхом веде з Городка до Львова.
У Скнилові направо кипіло вже також. Кипіло вже і на ліво у Зимній Воді.
Наші виставили зараз скоростріл на дах перестанку »Скни- лів« і стріляли на віядукт. Противник не опирався довго, бо як тільки побачив, що наші наступають дальше, зачав панічно втікати. Звичайно, найтрудніше зрушити його з перших становищ; дальше вже піде...
Я дістався до »будки число два«. Будник свій чоловік. Оповідав, що у Львові воюють тепер проти нас всі Поляки — від найменших до найбільших, жінки і діти також — і що Львів будуть вони обороняти в кождій камяниці. Окопи противника біля фабрики «Меркурій»...
Надбігла наша резерва — з 12 сотні четар Евген Лисняк.
Наші спільно зробили наступ — і в хащах здобули з криком »гуррй< якусь гармату і пять скорострілів. Крім того взяли много полонених. Між ними були цивільні •—■ навіть Жиди, і дальше побігли наші кудись на Городецьку чи куди. Це було лихо, бо в наступі штука побити противника і опісля сповнити приказ, евентуально дальше здобувати, але цілосно, не інакше — та тут у тім разі спинити наших не було в нікого сили. Наступ котився дальше якось відрухово — і того я настрашився... На всякий раз я спинив декількох стрільців і скоро- стріли й обсадив ними у простопротивний шлях від Зимної Води, відки я надіявся, що будуть бігти небаром рештки розбитого, противника, побиті УСС-ами Білинкевича, і тартак від Скни- лова та вкінці і прямо перед Львів. Між мною і протилежною північною групою навколо Львова — я мав таке вражіння — не було вже нічого! Коби тільки вдалося всюди як мені!«
VII.
Чимраз гірше стає моє положення! Я-ж знаю, що при наступі все значить час. А тут — я чекаю і мушу чекати, щоби також вдалося направо і наліво. Я і так несподівано далеко на переді. Цього ніхто з нас (й я сам) не надіявся. Таж звичайно залізничий шлях найгустійше і найміцнійше обсаджений.
Слухаю — направо дальше стрілянина далеко за мною позаді! Навіть щось тихне... І на ліво також щось все на одному місці...
Гармату, що наші здобули, вже тягнуть кониками залізни- чим шляхом, бо полем не можна: якісь рови, горби і навіть якась вода і потік.
Полонених відведено до куріня. Курінь в «будці число чотири*.
Страшна нараз стрілянина крісами і гарматами. До мене прибігає мій стрілець і голосить, що противник вже на заліз- ничому шляхові на задах у нас... Не вірю: біжу сам подивитися... Дійсно: не на самому залізничому шляху, але вже не далеко нього... Обстрілюють залізничий шлях... Я мусів бічи ровом... Доходжу до курінного. Недобрі вісти: в Городку і Мшані лихо, сильний опір. У Скнилові також.
Вертаю скоро по людей, щоби стягнути їх назад — і не доходжу вже до попереднього мойого становища — люде мої вже самі стягаються...
Частина пропала на Сиґнівці... Наслідки непослуху і за далеке загнання вперідіЩе якийсь час трівав бій, але вже наступав запас противника. Ми відбивалися цілий час і тратили те, що рано здобули. Даремний труд. Вкінці і противник затих: здобув попередні позиції. Ми пішли до Басівки — на менаж...
VlII.
12 січня 1919 р. висказав нам Ген. Павленко подяку.
З нашого куріня вбитий хор. Сметана. Покійного я бачив тільки раз перед смертю.
Взагалі вбитих у нас: 1 старшина (хор. Сметана), 15 стрільців (нам відомих!), 17 ранених стрільців, 43 пропавших з цілого куріня — по бою під Сиґнівкою. Це були наші страти! А дехто з запілля й сьогодні говорить, що на фронті »бавилися< і не воювали. Раді ми були би побачити того, що таке говорить, в той час також з нами »в забаві*...
Бій під Сиґнівкою — так його називаю — хоч бій вівся і біля Зимної Води і біля Скнилова, але моя сотня загналася аж на передмістя Львова, на Сиґнівку — бій під Сиґнівкою був для мене ще одним доказом, що Львів годі здобувати приступом, бо це понад наші сили, що його треба брати тільки облогою. Ця думка родилася і росла тоді вже в головах усіх, що брали участь у тім бою.
МИКОЛА МАТІЇВ-МЕЛЬНИК.
Спомин...
Десь... вчера-, крісів дощ густий... Гармат вогневий гук --
1 пісні дзвін — крізь дим їдкий
І радість серед мук!
Гей, гей, лани! Умер ваш спів Серед забутих меж?..
Серед полинялих хрестів
Не лине відгук стеж?..
... Хтось нічю, глухо (в десять літ) Гробами перейшов,
1 — спомином йому у слід Кровавий мак зійшов...