КОЗАЦЬКІ ПОВСТАННЯ
Перше козацьке повстання 1591—1593 рр. пов’язане з ім’ям “заслуженого козака”, шляхтича з
Підляшшя Криштофа Косинського. В 1591 р. за воєнні заслуги він отримав маєток на Київщині, але цю землю відібрав білоцерківський староста Януш Острозький.
Обурений Косинський зібрав козаків, напав наприкінці 1591 р. на Білу Церкву й інші маєтності Острозького. Повстанський рух охопив Волинь і Поділля. Українські пани, бачачи нерішучість уряду, вирішили власними силами приборкати Косинського. На чолі шляхетського ополчення Волинського воєводства став сам Костянтин Острозький. Під містечком П’ятка 23 січня 1593 р. відбувся кривавий бій, у якому повстанці зазнали поразки, втративши від двох до трьох тисяч убитими, 26 гармат і кілька коругов. Косинський мусив здатися й укласти угоду, що піде за пороги й не зчинятиме бунтів, козаки мали повернути все пограбоване майно, а селяни, що пристали до повстання, мусили повернутися до своїх панів. Але Косинський не заспокоївся. Відступивши з козаками на Запоріжжя, він уже в травні 1593 р. знову прийшов під Черкаси з гарматами й двома тисячами козаків, але загинув у сутичці.Подальшому розгортанню повстання перешкодили· міжнародні події. На початку 90-х років у Європі виникла ідея великої антитурецької коаліції. В Україні ці плани підтримали київський католицький біскуп Й. Верещинський і князь Я. Острозький, які, очевидно, хотіли звернути енергію козаків на війну з турками і врятувати таким чином свої маєтки. Восени 1593 р. папа вислав до козаків спеціального посла Ю. Комуловича (Комулео), котрий у Кам’янці- Подільському зустрівся з двома козацькими ватажками, одним з яких був Наливайко, і передав їм як задаток 12000 золотих дукатів. Посол германського імператора Лясота передав козакам сурми, бубни, корогви й 8000 дукатів.
Северин Наливайко походив з Гусятина, але народився в Сатанові, звідки його батьки-міщани згодом переїхали.
Батька козацького ватажка побив був до смерті пан Калиновський, тому в діях Є. Наливайка можна вбачати й особисті мотиви. Брат Северина Дем’ян був священиком і активним діячем Острозького осередку. Сам Северин з молодих літ був козаком, чудовим гармашем, згодом служив у війську князя Острозького й воював проти Косинського. Але після битви під П’яткою Наливайко покинув Острозького і очолив козацький відділ, що діяв проти турків на нижньому Дністрі. Як згадує Лясота, 1 липня 1594 р. посланці Наливайка прибули в Січ і запропонували запорожцям свою дружбу й півтори тисячі відбитих у татар коней. Отож, до Наливайка пішло кілька тисяч козаків на чолі з гетьманом Григорієм Лободою. Згодом поляки всіляко намагалися підкреслити різницю між “статечним” старшиною Лободою і “лотром” Наливайком, що відбилося й у козацьких літописах. Насправді ж Григорій Лобода виявив у наступній козацько-польській війні великий стратегічний талант і особисту мужність.Об’єднане військо Лободи й Наливайка восени 1594 р. вирушило на Молдавію, розбило господаря Арона, здобуло Ясси, і Арон присягнув на вірність цісареві. Згодом разом з військом Арона Лобода й Наливайко ходили на початку 1595 р. на Тягиню, Білгород і Кілію, а навесні повернулися в Україну, розташувалися у шляхетських володіннях і вимагали “стацій” або забирали продовольство й фураж силою. Наливайко підтримав міщан Брацлава, які ще навесні 1594 р. здобули міський замок, вигнали шляхетську адміністрацію і проголосили себе “вільним козацьким містом”.
Далі Наливайко пішов на Волині,, у Білорусію, здобуваючи міста й беручи з них контрибуцію. Відбившись від литовського війська, козаки повернулися на Волинь. В той же час Лобода зі своїми козаками стояв на Поліссі, так само збираючи “стації” з місцевої шляхти, а один козацький загін під проводом Шаули пішов до Наливайка. Фактично в цей час майже вся Волинь і Київщина були зайняті козаками, що мало величезний вплив і на всі нижчі верстви українського народу. Все це врешті змусило польський уряд до активних дій.
Приборкати козаків зброєю було доручено Станіславу Жолкевському, на той час польному гетьманові. Жолксвський, видатний політик і полководець того часу, виступив навесні 1596 р. з добірним військом і значною артилерією. До ні,ого приєдналися українські пани, зокрема, князь Кирик Ружинський зі своїм військом. Досвідчений стратег, Жолкевський хотів розбити козаків частинами і спочатку вдарив на військо Наливайка. Але Наливайко, вдало маневруючи, зумів уникнути нерівного бою, пройти маршем під захистом табору з возів від Крем’янця аж до Поділля і сховатися в уманських лісах.
Доки Жолкевський чинив розправу над Брацлавом, Наливайко поквапився до Білої Церкви і з’єднався з запорожцями Шаули, які мали артилерію. Тут вони завдали поразки Ружинському, який очолював авангард польського війська, але перед Жолкевським відступили. Біля урочища Гострий Камінь Жолкевський наздогнав козаків, але жорстокий бій (в ньому Шаулі відірвало ядром руку) не приніс полякам перемоги. Жолкевський відійшов до Білої Церкви, очікуючи підкріплень, а козаки пішли в Переяслав. Там відбулася рада, на якій замість Наливайка гетьманом обрали Лободу. Відтоді козацьке військо опинилося у скрутному становищі: до нього приєдналося багато городових козаків з жінками, дітьми й усім майном. Згодом це утруднило просування війська і стало однією з причин капітуляції повстанців.
Жолкевський, отримавши підкріплення з Польщі й Литви, знову пішов на козаків, заповзявшись знищити “ребелію” за всяку ціну, а Лобода повів козаків углиб степу. На Солониці під Лубнами їм було відтято шлях до відступу, і козаки наприкінці травня мусили збудувати потужний табір. В ньому під час облоги почалися незгоди й суперечки, під час однієї з яких убили Лободу. Але гетьманом обрали не Наливайка, а Кремпського. Під гарячим сонцем і постійним обстрілом, не маючи паші для худоби й води для дітей і жінок, козаки стійко витримували облогу, завдаючи влучним вогнем з окопів і сміливими вилазками значних втрат полякам. Жолкевський, почувши, що до козаків іде підмога з Запоріжжя, зробив останню відчайдушну спробу змусити їх до капітуляції.
Після дводенної безупинної канонади й умілих дипломатичних дій Жолкевського відрізані від світу козаки, нічого не знаючи про близький порятунок, змушені були погодитися на переговори. Жолкевський вимагав видати ватажків, гармати й усі клейноди. Козаки піддалися, але після складення зброї польські вояки кинулися на безборонних козаків, поклавши на місці кілька тисяч. “Так їх рубали немилосердно, що на милю або й більше труп лежав на трупі”, — писав один з поляків. Тільки Кремпському з частиною козаків вдалося прорватися на Запоріжжя. Наливайка доставили до Варшави й майже рік катували у в’язниці, а врешті відрубали голову й четвертували. Так само стратили й Шаулу (21 квітня 1597 р.).* * *
Перші козацькі війни, з одного боку, виявили неорганізованість і внутрішню роз’єднаність козацтва, але, з другого, показали, що можливі успішні спільні дії міщанства, селянства, козацтва й середньої та дрібної шляхти. Початок визвольної боротьби, перші повстання показали, що козаки — впливова сила не тільки у військових походах, а й у внутрішньому житті України. Покозачення значної частини народу свідчило про зародження в надрах Речі Посполитої нової Української держави.